Аналiз твору "Метелик над вогнем" "Метелик над вогнем" І ніщо не спиняє його, І не треба за нього тремтіти, Як метелик летить на вогонь, Не страхаючись крил опалити. Понад самим пломінням змайне, І спурхне, і повернеться знову. Розтривожить знічев’я мене, Воскресить нашу давню розмову. Так, як він, я спадав на вогонь, Той, котрим ти мені пломеніла. Крила серця сліпого мого Найкоротшим зі слів опалила. Я згорів у святому вогні, Мав навіки забути про тебе. Слово те називалося «ні», Та вмирати від нього не треба. Надаремне летіти вдогонь За літами, що звіялись димом. Дивака, що спада на вогонь, Залюбки назову побратимом Нужно это сделать к вечеру!! За ранее

Оповідання «Федько-халамидник» є надзвичайно зворушливим, а події непередбачуваними.

   На початку твору Федько виступає егоїстичною особою з поганими намірами, тобто іншими словами – хуліганом. Часто робив шкоду своїм ровесникам. На вигляд неакуратний. Можливо, така думка  є у багатьох, хто починає читати оповідання. Але середина твору стає неочікуваною. Федько постає  зовсім іншим. Сильним та сміливим, добрим, бо  віддає змія та свої нитки, терплячим, адже мовчки зносить покарання за свої витівки. Є чесним, правдивим, щедрим. Його внутрішня краса не проявляється на перший погляд.

  А ось у третій частині я, без сумніву, можу назвати Федька душевно багатою людиною. Його благородний вчинок на річці, коли рятує Толика, викликає повагу і захоплення. Він пожертвував собою заради друга. Є надзвичайно мужній, надійний, з великою силою волі.

   На мою думку, таким буває справжній друг. Можна впевнено сказати, що Федько є людиною з великої літери.

«Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «Жив… відколи осиротів». • «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»

Джерело: https://dovidka.biz.ua/klimko-tsitatna-harakteristika/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua