Лідером якої літературної групи був Ю. Андрухович?​

Відповідь:

БУ-БА-БУ

Пояснення:

ответ:Коли в Радi у Вврховнiй

Руськомовний виступа,

Ви прислухайтесь, шановні,

Що він меле й телiпа.

– Без единого Союза

Далеко мы не уйдем.

Жить не сможем без России,

Неизбежно пропадем…

– Виступайте на державній! –

Із гальорки хтось гука.

– Перестаньте придираться! –

Чути з іншого кутка.

А йому ж державна мова

Непотрібна, зайва рiч.

Йому рiдна та, якою

Разговарівал Іллiч.

Проти вищого начальства

Вiн нiколи не ішов.

Що начальство iзрекало,

Те і вiн услід молов.

Не морочилась ніколи,

Твердолоба голова,

Українські чи російськi

Ті начальницькі слова.

Буде три державні мови

Чи чотири, чи одна, –

Ні тiєi, нi цiєї

Вiн не знатиме й не зна.

І його не мучить совість,

І – сумління не гризе…

Тож послухайте терпляче,

Ще чого він наверзе.

– Мы от наших оппонентов

Разных слушаем речей,

А живут они поддержкой

Иностранных богачей.

Потому они им служат,

Что живут за ихний счет!

Зачекаймо ще хвилинку,

Доки вiн затулить рот.

Зачекаймо й запитаймо:

– А тепер повiдай нам,

За який і чий рахунок

Ти живеш на світi сам?

Ти продуктiв добру купу

Умегелюєш щодня.

Що ж у тебе – є корова,

Власні кури чи свиня?

Може, ти свиню зарізав

І насмажив ковбаси?

Може, з власного городу

Ти картопельку їси?

У народу від нестатків

Уривається терпець,

А у тебе на загривку

Ледь зійшовся комірець.

Ти Росію сильно любиш?

Безперечно, це не грiх,

Але хто ж тебе тримає,

Не пускає до своїх?

Залиши нам Україну,

Не тягни до росiян,

Можеш пупа надірвати,

Це ж тобi не чемодан

Объяснение:

так бири читай

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.