Знайти мини-твир "Чого навчив мене образ Олеся" з твору "Дивак" Г. Тютюнника

Відповідь:   Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника "Дивак". Мені одразу здалося, що з'явився у мене новий друг — щирий, добрий.

  Запам'ятались Олесеві очі: "чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ". Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. "Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах". Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй до хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.

  Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: "Тут, на землі, не бити не можна".

  Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких "диваків" світ став би жорстоким і холодним.

Пояснення:

сократ, як відомо, був не просто філософом, але ще і прекрасним фізіономістом, він вмів визначати суть людини з її голосу, а також судити про характер і ділові можливості співрозмовника по його вмінню грамотно будувати мову, показувати себе, представляти своє я. тому він і просив кожного, хто хотів з ним познайомитися: “заговори зі мною…”! сьогодні, з повною на те підставою можна сказати, що античні зустрічі та бесіди сократа стали, свого роду, предтечею сучасних співбесід, які сповідують все те ж сократівське мірило: “яка людина, така і її мова”.

саме тому, спілкуючись з людьми і відкриваючи рот, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками як ознака недостатньої культури або відсутності освіти. адже бесіда – це контакт, в якому необхідно “себе показати”. до речі, не зайве при цьому згадати льолика з кінокомедії гайдая з його “летять качки… летять качки… ” – і наш іронічний сміх, викликаний безграмотною промовою неосвіченого радянського гангстера, що здавався таким собі вельми недалеким фонвізинським “недоуком”.

народна приказка – “язик мій – ворог мій” вже не одне століття застерігає нас від мовної нестриманості, помилок не тільки співрозмовника, але і того, хто не в ладах з фонетикою. подумати тільки! – тисячоліттями людина вчилася вимовляти звуки, безодню часу витратила на вивчення слів, але говорити грамотно вчиться досі.

далеко не кожен може сьогодні сказати: “язик мій – друг мій”. а в повсякденному житті нам не варто забувати, що спілкування, бесіда – це, насамперед, пізнання особистості, того самого образу “я”. і саме правильна вимова характеризує ступінь культури людини і її здатність “себе показати”.

ось чому вміння мислити і чітко висловлювати свою думку античному філософу бачилися, що називається, на кінчику язика: “заговори…”. як же правий – на століття – філософ-стоїк, як же нам підчас важко сприймати мову людини, густо приправлену помилками. це пов’язано з тим, що ми перестаємо розуміти сенс сказаного. наша увага перемикається на “неправильність” вимови. кілька років тому був поставлений цікавий експеримент. філологів, носіїв мови, попросили прослухати два записи, перший з яких містив прочитаний без єдиної фонетичної, але з деякими граматичними помилками німецький текст, а другий – ідеально складений граматично і лексично текст, спеціально прочитаний з помилками у вимові. німецькі фахівці не почули навмисно зроблених

граматичних помилок у першому тексті, зате відзначили велику кількість подібних у другому. і мені несподівано подумалося: якщо слово з легкої руки поета володимира маяковського названо “полководцем людської сили”, то вимова слова – поняття стратегічне, яке має далекосяжні наслідки.

культура мови – це наше володіння мовними нормами. це – лакмусовий папірець, за якого можна вивіряти загальну культуру людини. це – наш “соціальний” паспорт. саме від манери спілкування залежить те враження, яке ми справляємо на оточуючих. наша мова здатна не тільки притягувати співрозмовників, але і відштовхувати їх. повірте, авторитет мовця іноземною мовою з сильним акцентом знижується, навіть якщо той, хто слухає, не захоче в цьому зізнатися. всі сили співрозмовника йдуть на розуміння окремих слів, зміст же сказаного при цьому практично повністю вислизає. красива, відповідне нормам вимова, навпаки, викликає повагу з боку співрозмовника і полегшує процес спілкування.

мені б дуже хотілося, щоб ми все частіше чули в розмовах, бесідах і співбесідах музику українського слова, його неповторне і таку особливу вимову.

Дракон із твору ю. винничука досить незвичайний. вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. а ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.          але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. так, князь його характерезує зовсім інакше: «жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. і дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».          проте пан гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. ні на кого не нападає, нікого не вбиває. а найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». а печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. це й же житель гличини не може похвалитися своєю здобиччю.        дракон грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. у той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.