Https://thriveglobal.com/events/watch-scoob-2020-hd-full-movie-online-free-putlocker/?preview=true https://thriveglobal.com/events/123movies-watch-scoob-2020-free-hd-online-full-movie/?preview=true https://thriveglobal.com/events/watch-scoob-2020-hd-full-movie-online-free-5/?preview=true https://thriveglobal.com/events/hd-watch-scoob-2020-online-full-movie-free/?preview=true https://thriveglobal.com/events/free-watch-scoob-2020-hd-online-full-movie-on-123movies/?preview=true https://thriveglobal.com/events/123movies-scoob-2020-full-movie-hd-watch-online-free/?preview=true

Человеческая среда, которая, в основном, ориентированна на стремление материального, поэтому часто не дает раскрыться настоящему, которое у каждого человека есть от рождения, а затем разрушает «цвет души». Мавка говорит на Лукашевом наречии: «Так! Кто не возрос между вами, не поймет вас!..», поскольку душа и сердце лесной красавицы не знают искусственно выдуманных ограничений, безжалостной социальной морали, которая уничтожает настоящие чувства. Именно из-за этой морали любви жизнь должна вкладываться в определенные границы, но разве можно диктовать своему сердцу?Лукашевой матери невестка нужна лишь «для а не ради счастья собственного сына; молодица Килина руководствуется также материальными интересами, поскольку «цвета души» у этих женщин уже нет, так как они самые его в себе уничтожили. Такая человеческая среда поглощает Лукаша, беспощадно причиняет боль Мавце, для которой законы неестественного мира являются весьма жестокими, а самое главное - непонятными для ее души. Мавка - существо вечное, а человеческие приоритеты - лишь преходящее, а потому искусственное, ненастоящее. И лишь то в сердце, «что не умирает», является настоящим, духовным и вечным. Таким образом, органически вписываются в канву произведения аллегорические образа Бедности, так как материальное является непостоянным, и когда на дом наседают бедность, то у людей, которые отдают предпочтение преходящему, не остается ничего.Мир природы сыграет важную роль в указанных произведениях, он является не только фоном, а и непосредственным участником событий, которые происходят.Много персонажей произведения являются лесными жителями, в частности «Тот, что плотины рвет», «Тот, что в горе сидит», потерча - младенец, умерший некрещенным, Русалка, Водяной,Леший, Прелестник, Куць и сама Мавка. В произведении мир природы живет по своим законам, и потому Леший не советует Мавце видеться с Лукашем: «Не засматривайся ты на ребят человеческих. Сие лесным девушкам опасно… минуй человеческие тропы, ребенок, так как там не ходит воля, там печаль бремя свой носит», т.е. мир природы - это мир воли, мир вечной жизни по законам красоты. Но вместе с этим это объединение добра и зла. Русалка и потерча враждебно относятся к вмешательству в лесную жизнь Лукаша, так же мстит Килине и Лукашевой матери Куць, когда они поднимают соглашение дяди Льва, «Тот, что в скале сидит» забирает к себе Мавку, которая потеряла надежду, а добрый Леший превращает Лукаша в Вурдалака. Итак, вмешательство в мир природы, которое приводит к ее дисгармонии, жестоко наказывается. Неслучайным является то, что любовь Мавки и Лукаша начинается весной, когда вся природа оживает, изобилует «Тот, что плотины рвет», а угасает осенью. Авторские ремарки тоже сыграют важную роль в понимании событий произведения.В человеческой жизни всегда относится вопрос выбора между приоритетом духовного и материального. С такой же проблемой сталкивается и герой «Лесной песни». Лукаш предает Мавку, так как подвергается влиянию материальных ценностей, он не смог отстоять своя любовь, не смог «своей жизням к себе приравняться» (в отличие от Мавки). В таком трактовании любви Мавки и Лукаша с самого начала обреченно, так как они из разных миров.Таким образом, мысль «Не пренебрегай души своей цвета…», которую провозглашает Мавка, является ключевой в понимании смысла бытия, поскольку стремление духовных, вечных ценностей, собственно, и сохранит этот «цвет души», а вынесение на первый план материальных, а итак, преходящих интересов лишь разрушит прекрасное в человеке. Духовное и материальное всегда существуют рядом в жизни, и очень важно, какой выбор сделает личность - в пользу того или другого.

М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.