Ідея твору -"Інститутка" - А вираження глибин національного духу українського народу Б змалювання протистояння панів та бунтівних кріпаків В оспівування краси почуттів, справжнього відданого кохання Г утвердження думки про те, що кожна людина має право вибору Д викриття антилюдяної суті кріпосництва та солдаччини

Б змалювання протистояння панів та бунтівних кріпаків

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському.Лесин батько Петро Антонович-юрист,громадянський діяч,мама-українська письменниця Олена Пчілка.У родині панувала повага до українського народу,його мови й традицій.

Леся була щедро обдарованою від природи,змалку виявляла виняткові здібності:у чотири роки навчилася читати,мала хист до малювання,грала на фортепіано.Леся перекладала на українську визначні твори російської,грецької,французької,німецької,англійської,італійської,польської літератур.

Про глибокі й різнобічні інтереси Лесі Українки свідчить і той факт,що вона у 18 років для молодших братика та й сестричок написала підручник "стародавня історія східних народів"

Дуже рано в Лесі прокинувся талант поетеси. Свого першого вірша дівчинка написала у восьмирічному віці. Дізнавшись про арешт батькової сестри,улюбленої "тітки Єлі", вона створила поезію "надія". Через п'ять років під псевдонімом "Леся Українка"надруковано її вірш "конвалія".

У 10 років під час святкування Водохреща Леся дуже застудилася. Відтоді протягом усього життя тривала її запекла боротьба із невиліковною на той час хворобою-сухотами. Доводилось лікуватися в Криму,на Кавказі,у Єгипті.Але ні сильні болі,ні операції,ні місяці нерухомості в гіпсі,які дівчинка називала "липкими кайданами",не зламали в поетесь волю до життя

Жодна людина в цьому світі не може, не повинна, не має права не любити найголовнішого - світу природи, яка її оточує. До цього закликає всіх нас цей вірш Володимира Підпалого.

Природа - це близьке створіння, з яким можна бути цілком відвертим, ділитися своїми почуттями, думками, сподіваннями. Між людиною і навколишнім світом споконвіків існував духовний зв"язок, духовна і матеріальна єдність. Людина завжди вважала себе дитиною природи.  Тому вона не повинна порушувати спокій маленьких пташенят у гніздечку, адже вони так само хочуть жити, як і всі живі істоти.

Але чи завжди ми вгамовуємо свої споживацькі інстинкти, приборкуємо нестримне бажання здобути з довкілля все найкраще і в якнайбільшій кількості? Таке хижацьке ставлення до найголовнішого в нашому житті зрештою призводить людину до самознищення.  

Природа - годувальниця. Вона, як мати, з якою ми з"єднані пуповиною, дає нам все, що потрібно для життя. І не лише матеріальні блага постачає нам природа, а й виховує нашу свідомість, вона є джерелом національного характеру й менталітету людей з різних куточків земної кулі. Що інше, як не природа, стало основою для розвитку наукових знань, що ними оволоділо людство? З чого, якщо не з природи, людина черпає наснагу до творчості, хист до мистецтва? Ця єдність дає нам і відчуття духовності, спонукає до роздумів про вічність життя на Землі, про одвічну мудрість та могутність природи.  

Саме до таких роздумів спонукав мене цей вірш.