(твір-оповідання на морально-етичну тему за даним сюжетом)Сюжет. Ми їхали старим трамваєм, деренчливим на стиках. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце. І тоді ми побачили під сидінням, яке звільнив незнайомець, невеликого собаку, із замурзаною скуйовдженою білою шерстю На зупинці ...​

На цій ділянці дороги йшли ремонтні роботи. Старенький трамвай ішов не

поспішаючи, постукуючи на стиках. У трамваї було небагато пасажирів. Ми з

мамою сиділи біля виходу і подумки підганяли трамвай. Я дивився у вікно, за яким автомобільна траса, засипана жовтим листям, прибитим до асфальту

нещодавнім дощем. День був вітряний, похмурий, сірий. Несподівано нашу увагу

привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти

підвівся чоловік і пересів на вільне місце.

– Ну пробач, не помітив. А взагалі, хвіст підбирати треба, – неголосно звернувся він

до невидимої поки що істоти, яка потривожила спокій тих, хто їхав у трамваї.

Під сидінням, яке звільнив незнайомець, ми побачили невеликого собаку з

брудною скуйовдженою білою шерстю. Раптом почувся різкий командний голос

жінки-кондукторки:

– Ти ще й досі тут? Було ж сказано: собакам без хазяїна не місце у трамваї, а тим

більше бездомній дворнязі. Пішов геть! – при цьому жінка поглядала у бік

пасажирів, явно чекаючи підтримки. Я хотів було заперечити її словам: «Кому

сказано, що собакам без хазяїна не місце у трамваї…», адже собака – тварина

безсловесна, її жаліти треба, та й що вона вам відповість. Але мама мене зупинила:

мовчи.

Собака покірливо, наче розуміючи слова кондукторки, підвівся і, похитуючись,

попрямував під інше сидіння, ближче до нас, немов шукаючи захисту. Трамвай уже

набрав швидкість, і не те що людині – навіть собаці важко було втриматися на своїх

чотирьох лапах. Він ліг на живіт, підгорнув хвостик, а мордочку поклав на

витягнуті лапки. Я встиг розглядіти бідолаху, що невідомо як потрапив у трамвай.

Собака був невеликий, як я вже казав, його біла довга шерсть була брудною. Великі

вуха, хвіст у бурульках із шерсті, що збилася, а очі великі, темні і сумні. Хтось із

пасажирів поліз у сумку, мабуть, щоб дістати щось смачненьке собаці, але

кондукторка, помітивши це, закричала:

Ще чого! Понасмічують тут, а мені прибирати потім. Жалісливі знайшлися. Ось

під’їжджаємо до зупинки, виходьте і годуйте собаку на вулиці!

На зупинці кондукторка все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч з її великими,

грубими, на товстих підборах чоботами, носки яких були погрозливо повернуті до

собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком

скотився зі сходинок на асфальт до ніг парубка, який самотньо очікував трамвай.

Чекав він, мабуть, довго. Хлопець тер змерзлі руки, комір його жовто-червоної

куртки був піднятий, за спиною висів невеликий рюкзак. Трамваї на цьому

маршруті ходили рідко, проте він не поспішав увійти у вагон. Молодик нахилився

до собаки і, схоже, сказав йому щось ласкаве, тому що пес радісно замахав хвостом.

Кондукторка роздратовано крикнула:

– Ну то що, їдемо? Чи роздивлятимемося собаку?

Двері вагона зачинилися з огидним гуркотінням, і трамвай почав відходити від

зупинки. Нечисленні пасажири як по команді повернули голови в бік парубка,

який залишився на зупинці. Ми помітили, що у плани юнака собака вніс свої

«корективи». Судячи з усього, хлопець вирішив повернутися додому, покликавши

із собою собаку, який, не відстаючи, біг за ним, радісно помахуючи хвостом..

В произведении рассказывается о юноше Павлуши из казацкого рода Судаков и его сестру - Ганусю. О том, как в их родном селе произошел набег татар, его родных убили, сестру забрали в плен, а сам он бежал к казакам вблизи поселка. так путешествуя от одного казацкого поселения к другому, он мечтал освободить свою сестру из турецкого плена в Крыму. Случайно попав в плен к Харцызе степного разбойника, он был продан в турецкий село Коджамбаку сыну местного эфенди - Мустафе. Там парень познакомился с рабом Остапом Быстрым, стал расспрашивать о возможности побега. В один день почти удалось убежать на лошади, но по дороге домой его заподозрил один татарин и Павлика вернули в поселок и почти избили плетью.

. Перед приговором он услышал от одного господина, сын вельможи, Девлет -Гирея, бесследно исчез в Украине. Павлик сказал, что знает о судьбе его сына, и парня повезли к Девлет-Гирея .Там он сказал что о судьбе сына (Мустафы) знает его сестра Гануся, что в крыму. Девочку быстро разыскали, привели к вельможе, она рассказала где находится Мустафа.Через определенное время сын сообщил что жив и потом приехал, целый и неушкоджений.И за это Девлет-Гирей подарил свободу Павлу, Анне и Остапу Быстрому, казаку бывший в рабстве с Павлушей.

Объяснение:

«добрий день, яво! ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. у всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. добре взнати тебе мені дуже цікава книга в. нестайка, в якій ти і твій кращій друг павлуша були головними героями.ви з павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. з вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з павлушею приймав у них участь. не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.книга в. нестайка «тореадори з васюківки» мені дуже , а поки я її читала, ти, яво, та твій товариш павлуша стали для мене справжніми друзями. я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж павлуша.ти, яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. а зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.до побачення, яво, і усього тобі найкращого! »