7. Види художніх образів (система образів) -……….

«Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…» «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї». «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»» «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…» Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу. «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…» «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа». «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці) «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» (показує відданість та любов до Остапа). «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся». «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп». «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба». «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…» Соломія  виступає у творі уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя. Це й стало тією ціною, яку вона віддала за мрію про свободу та особисте щастя. Їй, можливо, набагато складніше, ніж Остапу: вона змушена не тільки покинути рідну землю, а й піти на гріх подружньої зради. Хоч вона й не кохала чоловіка, однак була порядною, віруючою жінкою. Але мрія про особисте щастя й волю виявилася сильнішою. На шляху до неї ця жінка показала себе справжнім бійцем: коли тягар у пошуках порятунку після поранення Остапа ліг на плечі Соломії, коли вона подолала розпач після полону коханого й розробила план його порятунку, коли сплатила за невдачу свого плану власним життям. Соломія вражає своїми рисами вдачі. Вона товариська, віддана, відчайдушна, упевнена в перемозі, жертовна

Еней у поемі — козацький ватажок, «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги («еней тоді купався в бразі»); він сміливий і відчайдушний, але за розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних,— побудувати нове царство, і зевс мусить не дуже чемно нагадувати йому про це. побратимів собі він вибирав не по силі розуму чи відвазі, а по тому, хто міг більше випити. не раз автор говорив, що еней був «п’яний до втрати людської подоби, а потім мучився на похмілля, але, легковажний і безпечний, він і не подумав змінити спосіб життя. з похмілля у енея «опухли очі, як в сови, і весь обдувся, як барило» вдача енея дуже суперечлива — він може бути «хлопець хоть куди козак», а може бути боягузом і плаксієм. але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя: … моторний, ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь. боягузливість енея: побачивши сівіллу вперше, еней так злякався, що «не знав із ляку, де стояв». у пеклі він всього жахається, ховається за сівіллу. його лякають безконечні людські мандрівки, буря і висока хвиля. наляканий гнівом зевса, «божественний троянець» …піджав хвіст, мов собака, / мов каїн, затрусивсь увесь; / із носа потекла кабака. потрапивши в скрутне становище, троянський полководець іноді навіть плаче. так, злякавшись бурі, яку підняли на морі еолові вітри, «еней тут крикнув, як на пуп / заплакався і заридався, / пошарпався, увесь подрався, / на тім’ї начесав аж струп» еней – троянський полководець і. котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. у другій половині поеми еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога — насамперед заслуга хороброго війська: еней один не роздягався, еней один за всіх не спав; він думав, мислив, умудрявся… еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська. уміло організовує підготовку до бою і праці, будує фортецю, в бою винахідливий і розважливий. разом з тим він людина хоробра, сильна і спритна: махне мечем — врагів десятки / лежать, повиставлявши п’ятки. в бою еней — насамперед, лицар: «лежачих не займає», але захищає козацьку гідність і честь. багато в нього й інших чеснот: «правдивий чоловік», «як бува у нас, хотів останнім поділиться » тощо. еней – це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру. джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua