у меня такой вот во предмет такого кольору, ярким був килимок тореадорський реманент Яви та Павлуши

Гадаю, що не був щасливим і Павлусь, бо не мав друзів, з якими можна було б про щось безтурботно потеревенити. Не бачив він і краси природи, не знав, як виглядають рослини і тварини, бо не висовував носа далі своєї хатини. Тому врешті-решт стає зрозумілим, що заможність — це всього-на-всього бонус, можливість жити "без думок". Можливо, образ Павлуся саме і є прикладом найнещаснішої людини. І це прикро!

2. «Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».

· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».

· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».

· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»

· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»

· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».

· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».

· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»

· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»

1. Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою

2. А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.

3. Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле.

4.Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його Переломаний.

5. Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі.

6. Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не

7. Та й хіба ще то, що Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.