Важким для молодиці (Є. Гребінка „Українська мелодія”) було... А)Готувати обід Б)Доглядати худобу В)Спілкування з тими, хто їй не подобався Г)Працювати на полі під час жнив

ответ: Б) доглядати худобу

Объяснение:

До передвесільного циклу належать обряди, пов’язані з досягненням згоди молодих та їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Запити – це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. Цей термін був поширений переважно на Харківщині та Сумщині; на Чернігівщині й Кіровоградщині – «допити», на Івано-Франківщині – «визнавки». На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось із близьких родичів. У кінці XIX – на початку XX ст. звичай попереднього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів.Сватання – перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників у сватанні найчастіше називали «старостами», але траплялися також назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости просили близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то, обираючи старшого старосту, брали до уваги такі риси вдачі як комунікабельність і дотепність. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб, на випадок відмови, зберегти сватання у таємниці.

На Черкащині, привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці)-красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар тощо. Після традиційних вітань і промов старостів, кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов’язковою і вирішальною. Instagram: @viiruu

Казка про те як друзі до соловейку одужати.
  Одного разу соловейко попав під дощ і застудився. Він лежав у ліжку під ковдрою, пив гарячий чай із медом і дуже сумував, що не може літати і весело співати разом із друзями.
Коли його друзі дізналися, що він захворів, то дуже засмутилися і замислилися як йому до швидше одужати. І в той же день друзі розсілися на всіх деревах навколо гніздечка соловейка і почали голосно витьохкувати та виспівувати свої пісні. І так гарно виспівували свій сум, свій біль, свою тугу і свою любов, що від їх пісень заспокоївся вітер, хмари розвіялися, засяяло яскраве лагідне сонечко. "Яка краса, яке диво!" – казали зачаровані лісові звірі. Маленький соловейко був дуже щасливий, що його друзі не забули про нього і прилетіли підтримати його і до йому одужати. І сталося диво, соловейко почав швидко одужувати. До того ж він почав підспівувати своїм друзям, і їхня спільна пісня щоночі лилася над лісом, над селом, під небесами…