Твір роздум на тему , , Чи добре, коли людина хитра?" За твором , , Щука"​

 почуття викликала в мене поезія "Писанка" І. Калинця Поезія Ігоря Калинця надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них - пам'ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство. Коли я читала поезію І. Калинця "Писанка", то неначе гойдалась у якомусь казковому промінні. Було таке відчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як Виводить мама дивним писачком По білому яйці воскові взори. Мандрує писанка по мисочках Із цибулинним золотим узваром. І вже не прості писанки лежать перед моїми очима, а "ясні сонця", схожі на "дивовижний світ". Таким він може бути тільки в дитинстві, коли все здається чарівним: ...буяють буйно квіти у росі, олені бродять в березневім соці. Може, це навіяно символом самої писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його "дитинство". Тож дитинство і писанка, мені здається, дуже близькі між собою своєю духовністю. Тому так бентежить цей вірш і примушує прочитати його не один раз. Але мене найбільше вразив образ матері, яка дала життя поетові. З її рук у "Писанці" виходять народжені її талантом "згустки сонця". І раптом я зрозуміла: мати - це початок усього на землі. Вона народжує людину, запалює в ній чистий вогонь духовності і краси. Тієї святої писанкової краси, яку оспівав і возвеличив у своїй поезії Ігор Калинець. Мені назавжди закарбується у пам'яті казковий символ: "ясні сонця" - писанки у натруджених маминих долонях.

Звичаї, традиції ураїнського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.

Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.

Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.

Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.