5 запитань до головного героя у твору Сойчине Крило

«енеїда»   і. п. котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. «енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця xviii — початку xix ст. енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу. письменник відходить від вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. поема котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору. ось, приміром, як троянець котляревського поводиться після бенкету в дідони:  еней на піч забрався спати,  зарився в просо, там і ліг;   а хто схотів, пішов до хати,  а хто в хлівець, а хто під стіг. величезне значення для письменника мали національні джерела, український фольклор, народні перекази, анекдоти, дотепи. сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: «піду я до людей і порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, — писну, як од старих » у своїй поемі котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції «мандрованих дяків», і поетично-філософські настанови г. сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності «чорного народу», з його огидою до всіляких «трутнів і п'явок».

вели́ка вітчизня́на війна́  (рос.  великая отечественная война,  .  great patriotic war)  —  термін, яким  історіографія  радянського союзу  та низки країн  сндокреслюють  німецько-радянський збройний конфлікт  1941–1945 років у рамках  другої світової війни. був створений  радянською пропагандою  за зразком російської  «вітчизняної війни»  з французами  1812  року.

словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити]  пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном  німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін  —  німецько-радянська війна    як складова  східного фронту  (.  eastern front); в німецькій історіографії  —  німецько-радянська війна  (нім.  deutsch-sowjetischer krieg),  російський похід  (нім.  russlandfeldzug),  східний похід  (нім.  ostfeldzug).

9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках  «декомунізаційного пакету законів»  ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін  друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]