Ліричний герой поезії К.Симонова "ЧуєшТи чекай мене" А)Мандрівник В)Воїн, який захищяє батьківщину Б)Філософ у пошуках істини Г)Моряк який занходиться далеко від дому

А

Объяснение:

Молот Шотландцев Искусственный Интеллект (152379) 2 года назад
Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, запозичення стильових рис бароко, гротескові метаморфози з героями. “Химерна проза” емоційна, експресивна, її світ свідомо неприродний, але правдивий. За цими ознаками можна говорити про близькість “химерної прози” до явища магічного реалізму, поширеного в літературі Латинської Америки. Представники: В. Земляк (романи “Лебедина зграя”, “Зелені млини”), В. Дрозд (“Ирій”, “Самотній вовк”), О. Ільченко (“Козацькому роду нема переводу або Козак Мамай і Чужа Молодиця”) та ін.

Відповідь

29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлизаветграда. Навчався в Бобринецькому повітному училищі.

1859 р. — працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска.

1864 р. — на службі в повітовому суді.

1865 р. — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 р. — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей.

1881 р. — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 р. — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

1883 р. — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 р. — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 рр. — опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 р. — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 р. — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 р. — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 р. — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 р. — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 р. — створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 р. — Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.