Словесний портрет Вітьки із повісті " Вітька+Галя, або повість про перше кохання"​

Відповідь:

Пояснення:

Вітька Горобець цитатна характеристика Неповних 14 років Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.  Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.  Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.  Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.  — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.

    Схарактеризувати Климка з твору Гр. Тютюника пропоную так:
    Климко - головний персонаж твору Г. Тютюника "Климко". Це мала дитина, що є знедоленою сиротою. Роки дитинства хлопця прийшлися на часи страшної та кривавої війни. Про його поневіряння каже і зовнішність: "Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці". Ця війна не знищила його духовно, навпаки, загартувала, надала сили та залізної волі. Климко є вірним приятелем, щирим товаришем, співчутливою людиною. Він мав притулок і поділився ним, здавалося б, з зовсім чужою людиною. Його серце сповнене доброти та  співчуття. Хлопець знає, що таке голод, тому вирушає у тяжку дорогу по сіль. Маленький лицар зустрічається в обличчя з небезпекою, знайомиться з хорошими людьми, які допомагають йому так само віддано, як і він своїм товаришам. Він знає, що його чекають. Тому, зібравши всі сили та волю, йде, несучи важкий мішок. Проте, не судилося цій мужній людині побачити вільне життя.   Климко - символ мужності та хоробрості, надій та віри.

Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.