Визначте правильне твердження А-історична пісня виконується речитативом, Б-історична пісня-це ліро-епічний твір героїчного характеру про події минулого та відомих історичних осіб.В-історична пісня-це великий пісенно-розповідний твір переважно героїчного змісту, Г-істоична пісня це великий пісенно-розповідний твір що складається із заспіву основної частини та кінцівки.

Б-історична пісня-це ліро-епічний твір героїчного характеру про події минулого та відомих історичних осіб.

М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.

  Виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла. 
     Цицерон 
     
     Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч. 
     Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви. 
     
     Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (Колумбійське прислів'я) 
     
     У дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, допомагають зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга. 
     
     Ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер) 
     
     Не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри. 
     
     Не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко) 
     
     Для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. Недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. У літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з одноіменного роману О. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата Фаріа та П'ятницю. 
     Але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. Тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною. 
     
     Не так тії вороги, 
     Як добрії люди 
     — і обкрадуть жалкуючи, 
     Плачучи осудять... 
     і на тім світі, добряги, 
     Тебе не забудуть. 
     (Т. Шевченко) 
     
     Отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.