З кількох віршів складається поезія Тичини"Пастелі"

Автор поділив поезію на чотири частини, кожна з яких описує частину доби: I – ранок, II – день, III – вечір, IV – ніч.  У своєму вірші Павло Тичина зумів «оживити» чотири частини доби: ранок, день, вечір і ніч. Поезія має назву «Пастелі», оскільки автор майстерно поєднав мистецтво слова й мистецтво живопису, тому, читаючи вірш, здається, що бачиш яскраву барвисту картину. Окрім звичайних частин доби можна прослідкувати і зображення «доби» людини – її дитинство, молодість, зрілість і старість. Особливо це прослідковується в першій і останній частинах поезії.

I

Пробіг зайчик.

Дивиться —

Світанок!

Сидить, грається,

Ромашкам очі розтулює.

А на сході небо пахне.

Півні чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують.

— Сонце —

Пробіг зайчик.

II

Випив доброго вина

Залізний день.

Розцвітайте, луги! —

: я йду — день —

Пасітесь, отари! —

: до своєї любої — день —

Колисково, колоски!

: удень.

Випив доброго вина

Залізний день.

III

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

Навшпиньках підійшов вечір.

Засвітив зорі,

Прослав на травах тумани

І, на вуста поклавши палець, —

Ліг.

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

IV

Укрийте мене, укрийте:

Я — ніч, стара,

Нездужаю.

Одвіку в снах

Мій чорний шлях.

Покладіть отут м'яти,

Та хай тополя шелестить.

Укрийте мене, укрийте:

Я — ніч, стара,

Нездужаю.

Захар Беркут: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині» . «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».

Мирослава: «…їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!». «Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».

Тугар Вовк: «…Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати».

Максим Беркут: «…вони не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима Беркута, сина тухольського бесідника Захара…». «Максим Беркут який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та жартів, таки робила те, що він казав».

23 січня 1891 Народився у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії. Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти», в сім’ї було 12 дітей. Змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. 1900-1907 Навчався в Чернігівському духовному училищі. Став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова 1906 Починає писати, перший вірш — «Сине небо закрилося…» 1907-1913 Навчався в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». 1912 «Ви знаєте, як липа шелестить» 1913-1914 Працював у редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. Вийшли три оповідання — «Спокуса»,«Богословіє»,«На ріках вавілонських». 1913-1917 Навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. 1916-1917 Помічник хормейстера в українському театрі М.К.Садовського. 1918 Закінчив першу книгу поезій «Сонячні кларнети» 1920 Подорожував із капелою К.Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. «Замість сонетів і октав». Збірка «Плуг». 1921 «В космічному оркестрі» 1923-1934 Співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої Спілки пролетарських письменників України «Гарт». Поема-симфонія (чи віршована трагедія) «Сковорода», створює поему «Прометей». 1924 «Вітер з України» 1926 Взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ. 1929 Дійсний член Академії наук Української РСР 1931 Збірка «Чернігів» 1936-1939 Очолює Інститут літератури АН УРСР. 1938 «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості». 1941 Лауреат Державної премії СРСР. «Сталь і ніжність».«Ми йдемо на бій». 1942 «Перемагать і жить!», «Тебе ми знищим — чорт з тобою». 1943 «День настане» 1943-1948 Міністр освіти УРСР. 1947 Член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1949 «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» 1953 «Могутність нам дана» 1953-1959 Голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. 1954 «На Переяславській Раді» 1957 «Ми свідомість людства» 1958 «Дружбою ми здружені» 1959 «До молоді мій чистий голос» 1960 «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» 1961 «Комунізму далі видні» 1962 Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка 1963 «Тополі арфи гнуть» 1964 «Срібної ночі» 1967 Отримав звання Герой Соціалістичної Праці. 16 вересня 1967 Помер в Києві. Похований П.Г.Тичина на Байковому кладовищі. Джерело: http://dovidka.biz.ua/pavlo-tichina-hronologichna-tablitsya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua