Поміркувати і дати відповіді на питання ( письмово): 1) За що ми повинні бути вдячними своїм матерям? 2) Чим пояснити те, що кожна дитина для матері є її гордістю? ( відповідь цитата з твору) 3)Яка доля очікує Йванів, коли вони подорослішають? ( відповідь цитата з твору) 4)Чому старість самотньої жінки - це її безпорадність і важке життя? ( відповідь цитата з твору) 5) Яким чином ця поезія ідейно пов'язана з іншими його творами? ( відповідь цитата з твору) 6) Чому батьки виганяли своїх дочок з позашлюбною дитиною з дому? Чи було це морально виправданим? 7) Чим пояснити зневажливе ставлення людей до жінки - покритки? 8) У чому поет вбачає трагедію жінки - покритки? 9) Над чим змушує замислитись поезія Т. Шевченка? 10) Яким же вбачає автор райське життя на землі?​

Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.

Я підійшов ближче. І сказав:

- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!

Крихітка-космонавт відповів:

- Нашій цивілізації так не здається.

Я вирішив запитати:

- А де ця ваша цивілізація?
- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.
Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.
- А як ти сюди потрапив?  

- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.

Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.  Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?

        У наш час гроші заполонили усі сфери життя людей. Вони переслідують кожного під час роботи і навідпочинку, у колі колег, друзів, сім"ї. Та далеко не все у нашому житті вимірюється грошима! 

        Підтверження цьому я пропоную знайти на сторінках відомої багатьом українцям  трагікомедії "Сто тисяч", що вишла з під пере майстерного письменика Івана  Карпенка-Карого. Головний герой твору - Герасим Никодимович Калитка - намагається все перевести в грошовий еквівалент. Йому чужді такі поняття, як "справжня дружба" або "щире кохання", Калитка у всьому шукає вигоди. Та чи пренесе це йому щастя?      

     Фальшиви гроші засліпили  Гирасима, стали для нього метою, чи не найголовнішою в житті, а потім вони ж скалічили його душу, загубили людське начало  героя і ледь не забрали життя (втративши п'ять тисяч Калитка пробує повіситися, але його врятував  Бонавентура). Тобто  ми сам мо, що гроші є корисними лише тоді, коли вони зароблені чесною працею і розумно витрачені, а не коли людина згорає єдиною думкою - як багато їх заробити, навіть пальцем не поворохнувши.

     Я вважаю, що автор вміло втілив у образі Герасима Калитки багатьох пересічних людей, які були і будуть в нашому світі. Я щиро сподіваюсь, що ті, хто прочитали цей твір, все-таки замисляться над своїм світосприйняттям, ставленням до грошей і до інших людей, і спробують змінити себе накраще!