Поясніть сенс назви оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа кратко

У творі "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Генріх Белль розповідає про долю одного молодого солдата, який був на війні тільки три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, скаліченого, привезли в шпиталь, несуть коридорами, і юнак, тамуючи біль, з подивом бачить знайомі стіни з табличками: 6-А, 6-Б, фотографії, малюнки, портрети живописців і політичних діячів. Йому не хочеться вірити, що він у рідній школі, адже часто буває, що коридори і класи схожі: "Чого лишень не привидиться у гарячці!"

Він легкий, його плавно несуть на ношах, і юнак бачить знайомі з дитинства гравюри. Санітари з байдужим, утомленим виглядом знову підняли ноші й понесли юнака до операційної, яка була в залі малювання за дошкою. Його поклали на стіл, аж раптом за плечима санітара на нестертій дошці хлопець побачив напис, і вперше його серце озвалося: "десь у потаємному куточку зринув переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало у мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою". На уроці малювання він писав вислів, і йому не вистачило дошки, щоб закінчити. Так і залишилося "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." недописаним, хоча і він, і вчитель сім разів намагалися втиснути слово Спарту в рядок, але це їм так і не вдалося.

Солдат трохи підвів голову, і страшний біль пронизав усе тіло, проте він устиг поглянути на себе й побачив, що у нього нема обох рук і правої ноги.

Назва оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це німе питання до читачів. Як тепер цей безногий солдат підійде до дошки і де йому взяти руки, щоб нарешті дописати цей "початок славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які, боронячись від навали персів, полягли під Фермопілами"?  Хто згадає, хто напише епітафію мільйонам загиблих у світовій війні?

Генріх Белль не дає імені героєві оповідання, не називає місто, де відбуваються події, не завершує твір. Чи виживе цей юнак, який, провалюючись у небуття перед операцією, просить молока? Як він, такий покалічений, буде жити далі? У долі одного молодого солдата, як у дзеркалі, відбивається безліч доль інших людей, життя яких було понівечене війною. Кожним своїм твором Генріх Белль закликає людство не повторювати помилок, берегти мир і боротися за нього.

По мнению китайских исследователей, историю народа можно изучать по смыслу как народных, так и авторских песен. С этим нельзя не согласиться, поскольку украинская песня, которая своими корнями достигает в седую древность, — это гениальная поэтическая биография нашего народа. Во все времена человеческого бытия песня была частицей человеческой жизни, непочатым источником воодушевления, творением гения народа, дивом из дива мира.

Жизнь каждого человека начинается из песни, которая льется из материнских уст. Нежные, задушевные мамины песни сопровождают весь человеческий род.

Среди народных песен наиболее известные исторические и обрядные. Песня историческая была в кровавых сечах, в походах, по всем дорогам казацкой славы. Отобразила трудную судьбу, высказывая протест против барщины и крепостничества, солдатчины, и унижения. Обрядовые песни — колядки и щедривки — поэтическим словом прославляли трудового человека, отвлекали его мысли от будничных проблем. А весной, когда все оживало вокруг, когда красота природы беспокоила чуткие молодые сердца, над украинскими селами звучали веснянки. В этих песнях объединялась радость с тихой грустью. За весной наступало

русальное воскресенье, а дальше — подготовка к свадьбе. Дошли к нашему времени и купальские и жатвенные песни. Они преисполнены бодрым расположением духа, привлекательностью, мечтами о благосостоянии, любовью к природе. Среди народных песен щемят и беспокоят душу лирические песни, которые сопровождают молодых под венец.

Среди поэтов-песенников большое слово, безусловно, принадлежит И. Франко, который с молоком матери вобрал в себя любовь, которая проявила себя в его зрелой поэзии. Поэзии сборника каменщика «Увядшая листва» привлекли внимание композиторов и зазвучали на всю страну «Красная калина, чего в лузе гнешься?», «Почему являешься мне во сне?», «Ой ты, девушка, из ореха зерно» и прочие.

Многие стихи Н. Вороного тоже положены на музыку. Его поэзия никогда не оставляла читателей равнодушными. Волшебство стихов Вороного не в словах, а в музыкальности каждой строфы, каждой строки. Эта музыкальность, которая смущает, захватывает, беспокоит. В поэзии В. Сосюры, все будто обычное, размеренное, традиционное. Рассказ плывет тихо, спокойно. А душа переполняется непостижимым чувством, что дух захватывает, когда слышишь эти стихи.

Песня - это признак жизни каждого народа, каждого человека. Если человек поет - он живет и наслаждается каждой минутой подаренной ей. Песня передает настроение, эмоции, чувства. Песней можно выделить радость и печаль, вернуться к истории наших предков, проникнуться духом и стать одним целым со своими прадедами. Когда исчезает песня - умирает человеческая душа, человек теряет связь со своим внутренним миром, навсегда оставаясь лишь с материальными ценностями . Поэтому так важно беречь песню, потому что песня - это душа народа.