Запишіть спільні три проблеми, підняті Ліною Костенко і Григором Тютюнником у вивчених вами творах.

Мені дуже подобається твір Бориса Харчука "Горохове чудо". Цей твір дуже цікавий і веселий, а таким його роблять кумедні історії з дитинства письменника. Це так приємно читати чиїсь спогади та описи дитячих років. Особливо мені подобається історія про грифельну дошку та малого хлопчика Бориса якому не терпиться щось на ній написати, і  починає кричати який він великий. Просячи батьків намалювати йому щастя він бачить на дошці щастя для мами - корову, та щастя для батька - коня. Коли одного разу вік склавши всі стільці до купи бкчить що малюнків нема, починає плакати, на що мати відповідає : " Корова пішла пастися, а кінь на роботі".
   За до цієї дошки Борис Харчук навчаэться письма та лічби. Через багато років він згадує цікаві моменти свого дитинства з участю грифельної дошки.

Образ Марусі Чурай – образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся – це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», – каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні – як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця – мета її життя. Вона невгодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Н
е даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона – митець. її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту – ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет – то вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково. Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, – померла, бо не виправдала сама себе.Для втілення своєї філософсько-естетичної концепції Ліна Костенко вдало вибрала нечасто вживаний жанр роману у віршах, який передбачає рівноправне поєднання епічного та ліричного начал. Це дало їй змогу прокласти емоційні «мости» між давниною і сьогоденням, не ризикуючи скотитися до публіцистичної декларативності.