Українська мова та література. Твір-роздум на тему Життя приносить подарунки, але інколи за них доводиться дорого платити.

Відповідь:

За горами та долинами, там де дме сильний вітер, вже декілька століть

Назад, там з'явилася країна. Але з дивною назвою, "Слизолий" . І колись, в країні тій, правив дивний цар Плаксій. Голова була велика, та й очі теж. В нього було 3 дочки і завжди сумних 3 сини. Старшу звали всі Нудота. Середульшеньку Вай-Вай. Ну, а третя донечка Плакота. Всі любили плакать через край! А Плаксійові сини... так і звали їх, Плаксуни. Ось така вийшла сім'я , у царя у нашого. Вся сім'я його сиділа, всі стогнали та ревли. Зупинить ніхто не в змозі, це сімейство короля! Ну і цар так розлютився! Він сказав, що хто всмізнеться, засміється або ще! Він його з'їсе з кісткам. Вс його. Кожний день Цар Слизолий, пив сльози дітей.

Але в тому царстві, жив один дядько. І йому було все одно на ці закони.Він приходив кожний вечір до голодної матері та й усім приносив сміх. Лоскотав, щіпав за щоки.Завжди він ходив в накидці, мав лукавинку в очах. Дуже не любив Плаксій, цього дядько Лоскотона.

І колись Плаксій не втримавсь. Стукнув стіну кулаки і назвав ім'я свого кращого посіпаки. ,,Гей, Макаки, ну ти де?,, Зразу він прибіг туди. Вислухав те, що сказав йому Цар і пішла. Через декілька годин, він побачив Лоскотона, він веселий малих дітей. Макаки полетів до нього, зв'язав і першій у Пласкоград!

Детальніше - на -

Пояснення:

Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але досягнення вели до нових кривавих репресій.Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.