Як ви розумієте життєву позицію Степана Радченка? Що в ній вам зрозуміле і сприйнятне і що ви в ній піддаєте сумніву і заперечуєте? Свою відповідь обгрунтуйте знанням тексту твору (роман В. Підмогильного «Місто» *

Good_evilДобро та зло – вічні суперники у ході часу на простору, які не закінчать свою боротьбу і жодна жива істота не може перехилити ваги рівноваги в будь-яку сторону, інакше світ просто припинив би своє існування.

Ця одвічна боротьба є в кожному з нас, власні внутрішні війни, лише нам вирішувати якій стороні дати перевагу. Наші вчинки розподіляють нас на полицях соціуму. Зараз дуже важко назвати всіх людей рівним, ще з давніх давен нас розшарували на категорії: по відношення до інших, до себе, до світу. Вчинки також визначають нашу позицію у соціумі і тим самим підвищують нас чи навпаки, роблять нас низькими і далекими від подальшого розвитку.Кожна людина, ким би вона не була, індивідуально визначає важливість добра та зла, ми самі обираємо, що ближче для нас, а що ми просто не можемо зробити. Це не лише кохання, знання чи щастя, злочин чи брехня — як загальноприйняті поняття, хоча і їх не треба відносити до чогось окремого, все поєднано одним – добром чи злом. Кожен наш вибір не важливо добрий він чи ні, означає також поєднання світлого і темного. Якщо ми закохуємось, то ми підсвідомо настроюємось, що можливо світле почуття принесе нам темні думки, біль. Довга розлука з коханими людьми, постійне хвилювання за них і так далі. Щодо темної ж сторони, вона також може бути розглянута двобічно, наприклад, якщо ви тримаєте на когось давню образу, ви не можете простити людину, бо вважаєте, що вона зробила не добрий вчинок, а значить вона зла для вас конкретно, не важливо яким саме цей вчинок був. ми підкорюємось постійному коливанню між добром та злом і ця залежність окутує все наше життя, проте, ми вільні в одному — це вибір, яку сторону обрати основною в ситуації, яка склалась навколо нас, і якої сторони дотримуватись у подальших своїх діях.

Добро
Добра людина завжди до у скрутну хвилину. Ось наприклад - На одній громадській вулиці сидів старий дідусь. Він був сліпим, та потребував грошей. Усі люди проходили і навіть копійки йому не давали. Стало спохмурніти. Один маленький хлопчик йшов до магазину щоб щось придбати. Аж раптом він побачив того сліпого дідуся. Він обережно підійшов до ньго і поклав йому усі гроші які мав. Дідусь почув шуркіт і сказав:
- Хто тут?
- Це я, Максим. Я йшов до магазину і побачив вас... Я...Я тут гроші вам у капелюшок поклав.
- Ти це зробив заради мене одного? Спитав дідусь.
- Ви потребуєте грошей більше чим я. Сказав хлопчак. І обійняв дідуся.