Будова слова : спередсердя

Объяснение:

спередсердя -основа - спересердя,  префікс - с, пере , корінь - серд

суфікс - я

спересердя - є прислівник, тому в слові немає закінчення

Cпередсердя

префікс ¬:         с-, пере-    

корінь ͡  :             -серд-

суфікс ˄:                -я

закінчення: немає (незмінні слова не мають закінчення)  

основа ˽:           спересердя

Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. і. с. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. та й нового й волі хотілось у всьому. сім'я кайдашів з однойменної повісті і. нечуя-левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини xix століття. письменник створив реалістичні образи двох поколінь кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів. хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. а омелько кайдаш і його дружина маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й до ненависті в родині. і це друга важлива проблема між дітьми і батьками. я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. у родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».