Г. Курбе «Жінки, що просіюють зерно» та А. Мокрицького «Портрет дружини», визначтеознаки романтизму й реалізму в цих картинах.​

Українська література другої половини ХІХ ст. (с. 10-11)

1. «Громаду» у Відні заснував

А Іван Пулюй

2. У Швейцарії виходив друком журнал

Б «Громада»

3. Установіть відповідність.

1 романтизм — Б зображення незвичайних, яскравих, сильних характерів, їхнього внутрішнього світу.

2 реалізм — Г зосередження уваги на найзлободенніших проблемах повсякдення.

3 натуралізм — А пізнання й відтворення істини через використання здобутків природничих наук.

4. Розкажіть про історичні обставини, у яких розвивалася українська література другої половини ХІХ ст.

На літературному процесі другої половини ХІХ ст. відчутно відбивалася політична роз’єднаність нації, що й далі перебувала в складі Російської та Австро-Угорської імперії. Це позначалося на характері та інтенсивності національного самоусвідомлення українського народу, самовизначення й самоорганізації його інтелігенції. Але спільним було розгортання боротьби проти політичного й національного гніту та за розв’язання гострих соціальних суперечностей.

Від 60-х років в Україні набув значного поширення народницький рух. Групи «Землі і волі», а згодом «Народної волі» й «Чорного переділу» діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та інших містах. Учасники народницького гуртка «Київська комуна» (1873-1874) вели пропаганду серед селян і робітників.

Інтенсивність розвитку української літератури, на жаль, призупинив спочатку Валуєвський циркуляр (1863), який декларував, що української мови «не было, нет и быть не может», а тому й забороняв друкувати українською навчальні, популярно-просвітні й духовні книги.

Емський указ 1876 р. разом із низкою додаткових цензурних розпоряджень 1880-1900 років по-своєму завершував розпочату ще Петром І політику денаціоналізації української суспільності й культури. У саму основу національної культури були спрямовані заборони українських книжок для дітей без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння. Заборонялося вживання слів «Запорозька Січ», «козак», «воля» й навіть «Україна».

5. Розкрийте поняття «загальнолюдське» і «національне» в літературі. Проілюструйте свою відповідь конкретними прикладами.

Невід’ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу яскраво розкривається через систему змістових і формальностильових особливостей, притаманних національним митцям. Проте література кожного народу несе у собі не тільки національні особливості, а й загальнолюдські, близькі читачам інших народів. Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність.

Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. А творчість Івана Франка може бути окрасою будь-якої європейської літератури. Читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.

Сучасний напружений темп життя людського іноді спонукає забути те хвилююче і проникливе почуття трепету в душі, коли, закриваючи очі, бачиш усе навколо привабливим, омріяним, далеким від суворої дійсності.Не дивно, що залишилося мало місця в людьських думках для таких світлих переживань і емоцій, названих романтичними ще в часи лицарів.Життя вимагає прагматизму, тверезих і виважених вчинків, не мрій, а рішучих дій, які забезпечать матеріальне благополуччя. А про духовне нині нерідко забувають. Тому і викликають подив (а іноді і презирство) замріяні, тихі і спокійні люди, яких, маючи хибні уявлення про психологію, умовно називають меланхоліками. Хоча, якщо заглибитися в термінологію, то лише зазначеними ознаками обмежити меланхолічний тип темпераменту неможна.На противагу задумливому романтику сьогодення наполегливо пропонує людину з натурою дієвою, раціональною , позбавленою будь-яких романтичних сподівань. Людство, як вид, повсякчас змушене спрямовувати свої сили на виживання, і тому в різні часи ставить перед собою різні ідеали, які покликані до в боротьбі за місце під сонцем. Та, мабуть, не слід виправдовувати нехтування романтичними почуттями непростою дійсністю. Згадаймо різні історичні епохи: знайшлося місце у жорстокому Середньовіччі романтичним пориванням науковців, які висунули сміливі гіпотези щодо будови Всесвіту, не боячись інквізиції; і сьогодні актуальними залишаються літературні шедеври поетів-романтиків, створені у часи буремних воєн та революцій. Певно, їм теж приходилося непросто зі своїми романтичними мріями. Та, як бачимо, те, над чим глузливо сміялися, та що безпощадно переслідували, стало великими відкриттями та мистецькими шедеврами.

Сучасний напружений темп життя людського іноді спонукає забути те хвилююче і проникливе почуття трепету в душі, коли, закриваючи очі, бачиш усе навколо привабливим, омріяним, далеким від суворої дійсності.Не дивно, що залишилося мало місця в людьських думках для таких світлих переживань і емоцій, названих романтичними ще в часи лицарів.Життя вимагає прагматизму, тверезих і виважених вчинків, не мрій, а рішучих дій, які забезпечать матеріальне благополуччя. А про духовне нині нерідко забувають. Тому і викликають подив (а іноді і презирство) замріяні, тихі і спокійні люди, яких, маючи хибні уявлення про психологію, умовно називають меланхоліками. Хоча, якщо заглибитися в термінологію, то лише зазначеними ознаками обмежити меланхолічний тип темпераменту неможна.На противагу задумливому романтику сьогодення наполегливо пропонує людину з натурою дієвою, раціональною , позбавленою будь-яких романтичних сподівань. Людство, як вид, повсякчас змушене спрямовувати свої сили на виживання, і тому в різні часи ставить перед собою різні ідеали, які покликані до в боротьбі за місце під сонцем. Та, мабуть, не слід виправдовувати нехтування романтичними почуттями непростою дійсністю. Згадаймо різні історичні епохи: знайшлося місце у жорстокому Середньовіччі романтичним пориванням науковців, які висунули сміливі гіпотези щодо будови Всесвіту, не боячись інквізиції; і сьогодні актуальними залишаються літературні шедеври поетів-романтиків, створені у часи буремних воєн та революцій. Певно, їм теж приходилося непросто зі своїми романтичними мріями. Та, як бачимо, те, над чим глузливо сміялися, та що безпощадно переслідували, стало великими відкриттями та мистецькими шедеврами.