ВОТ ВОПРОС:Вишишіть з коломийок діалектизми (6-7 прикладів) і доберіть до ни літературні відповідники. Як ви вважаєте, що станеться з коломийкою , якщо діалектизми в ній замінити літературними відповідниками? ​

Діалектизми та доберані до них літературні відповідники. Плай – стежка в горах, файка – люлька, цибух – порожнистий стержень люльки, посторонок – мотузка, тасьма, ворк – мішок, ґачі – штани, топанок – черевичок, обичайка – обід сита, решета, бубна, величайка – хвалько. Що станеться з коло­мийкою, якщо діалектизми в ній замінити літературними відповід­никами? На мою думку, якщо в народних коломийках діалекти замінити літературними відповідниками, то пісня буде більш зрозуміла сучасникам, проте втратить колорит минулого.

Объяснение:

Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.

Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.

Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі

«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —

Директором видавництва «Молодь».

А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла

1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.

Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про

Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить

Природу.