В якому колі пекла знаходився Гомер?

У першому колі

Объяснение:

Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє “я” і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє. Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово “ти”. Але жоден із яян не може його вимовити. Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.

Автор: Андрій Малишко

Рік написання: 1970

Жанр “Стежина” : пісня.

Вид лірики: філософська, патріотична

Тема “Стежина”: згадування поета про стежину в рідному краю, до рідної домівки.

Ідея  твору: уславлення любові, чуйності, щирості до місця, де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя.

Основна думка: кожна людина зажди пам’ятатиме батьківську хату і ніколи не забуде стежину до неї.

Проблематика: батьківщина і чужина, людина і мала батьківщина

Кількість строф: чотири

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Віршовий розмір: чотиристопний ямб (2-складова стопа з наголосом на другому  складі)

Римування: перехресне (АБАБ)

Рими точні: знаю – краю, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль

Історія написання «Чому, сказати, й сам не знаю…»

Поезія А. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю…» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика П. Майбороди). Усі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота.

Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.

Художні засоби «Чому, сказати, й сам не знаю…» 

Метафори: «живе у серці», «обрій землю обніма», «стежина… пішла, не повертає, …стеле», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»

Повтори: «мита-перемита», «ревний… ревний», «дощами… дощами», «одним одна біля воріт».

Епітети: «ревний біль і ревний жаль», «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», “єдина стежина”, “круглі соняхи”.

Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».

Риторичне запитання: Чому, сказати, й сам не знаю, / Живе у серці стільки літ / Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт.

Звертання: моя стежино, моя надієчко.

Особливості назви пісні:У цьому творі Малишко вдається до використання народнопісенного образу стежки як символу життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде і де проляже.

Також можна відзначити такі особливості поезії: пісенно-народний вплив, гармонійний перехід від конкретного до абстрактного, незримий образ Батьківщини, пейзажна майстерність, насиченість художніми засобами.

Ідейно-художній аналіз «Чому, сказати, й сам не знаю…»

Ліричний герой розмірковує, згадує, тривожиться, при цьому розкриваючи найпотаємніші куточки своєї душі.

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю,

Одним одна біля воріт.

Ні кінця ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінним залишається почуття вдячності рідному дому, отчому порогу. Ліричний герой цієї пісні роздумує над людським життям, його духовними цінностями, під певні підсумки, бо нема вже вороття до днів юності.

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського життя — така тематика пісні А. Малишка. Її образність — у простоті й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя розкривається через окремі пейзажні деталі (стежина «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль»).