нужен ответ Перекажи що стало видомо Тугару Вовку про Захара Беркута. Чому автор розповив про героя ранише ниж вин з'явився у твори.

це тому що , автор розповідав про себе ( своє життя і дитинство ) в образі іншого героя повісті ...

Відповідь:

Пояснення:

Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”». • Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». • «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». • «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав». • «До ть мені, Господи свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю». • «Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював». • «Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі». • «Павлусь уже мав досвід. Він знав, як зловити в ріці рибу, як застрелити з лук птицю, а ще знав, що таке Харциз і як його треба берегтись». • «

Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті. 

Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір. 

Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. 

Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. 

Мелашка : 
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на 
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, 
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, 
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та 
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні 
брови, густі-прегусті, як шовк. 

Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.