До ть будь ласка зробити переказ близько до тексту Уже багато віків черпає людство силу і мудрість зі слова Божого, зі слова, яким промовляє до нас Біблія—визначна пам'ятка світової літератури. У перекладі з давньогрецької "biblia" означає "книга". Але до її складу ввійшло 77 окремих, самодостатніх книг, що створювалися, як нещодавно було доведено, майже сорока авторами. Представники шістдесяти поколінь були залучені до написання Біблії. Цікаво, що автори мали різне соціальне становище: Петро був рибалкою, Соломон — царем, Павло — рабом. Книга писалася в різні часи і за різних умов: Мойсей — у пустелі, Давид —в час війни, а Соломон складав "Пісню пісень" в мирний час. Тому і мають окремі книги різне ідейне спрямування. В одних проповідується милосердя ірівність, як майнова, так і перед законом, в інших — влада самодержців трактується як милість Бога.Кількість авторів, їх індивідуальність, умови, за яких вони творили, не могли не позначитися на обсязі, змісті, композиції окремих книг гаємо велике розмаїття жанрів: міфи і легенди, хроніки і юридичні кодекси, молитви і заповіді, пророцтва, перекази тощо. Є тут жанри, що носять релігійний характер, є й світські.Біблію прийнято поділяти на книги Старого Заповіту (50 книг) і Нового Заповіту (27 книг Основою такого розподілу стало Різдво Христове. Наслідком різного світогляду авторів є різниця в ідейному спрямуванні книг Старого і Нового Заповіту. Так, перший у висловлюванні "зуб за зуб, око за око" виправдовує помсту, а основний принцип Нового Заповіту проповідує сумирність, милосердя: "якщо вдарили по щоці — підстав іншу".У книгах Старого Заповіту розповідається про народи Близького Сходу, їх державний лад б життя, звичаї і повір'я. Вважається, що перші п'ять книг запозичені з Іудеї. Окремою книгою Старого Заповіту є Псалтир, що носить навчально-поетичний характер.Серед творів Нового Заповіту найважливіше місце займає Євангеліє — оповідання про життя, віровчення, страту і воскресіння Ісуса Христа , написані його учнями. Взагалі в книгах Нового Заповіту відтворено напівлегендарну історію Римської імперії. Окремо тут виділяється жанр притчі; за до притч Ісус Христос викладав у простій формі високі моральні істини, на які й у наш час спирається людство.Біблія — це не тільки видатна пам'ятка світового письменства, з якої й до сьогодні черпають митці сюжети, мотиви, ідеї, образи, це — своєрідний підручник, що вчить жити, відображує істинні цінності Буття.​

Багато віків черпає людство силу і мудрість зі слова Божого, яким говорить Біблія—визначна пам'ятка світової літератури. У перекладі з давньогрецької "biblia" означає "книга". Але до її складу ввійшло 77  книг, що створювалися сорока авторами. Представники шістдесяти поколінь  написали Біблію. Автори мали різне соціальне становище: Петро був рибалкою, Соломон — царем, Павло — рабом. Книга писалася в різні часи і за різних умов: Мойсей — у пустелі, Давид —в час війни, а Соломон складав "Пісню пісень" в мирний час. Тому в одних книгах проповідується милосердя і  рівність, в інших — влада самодержців трактується як милість Бога.

Кількість авторів, їх індивідуальність, умови, за яких вони творили,  позначилися  на обсязі, змісті, композиції окремих книг. Тому таке велике розмаїття жанрів: міфи і легенди, хроніки і юридичні кодекси, молитви і заповіді, пророцтва, перекази тощо.  

Біблію  поділяють на  Старий Заповіт (50 книг) і Новий Заповіт (27 книг). Основою такого розподілу стало Різдво Христове. Наслідком різного світогляду авторів є різниця в ідейному спрямуванні книг Старого і Нового Заповіту. Так, перший у висловлюванні "зуб за зуб, око за око" виправдовує помсту, а основний принцип Нового Заповіту проповідує сумирність, милосердя: "якщо вдарили по щоці — підстав іншу".

У книгах Старого Заповіту розповідається про народи Близького Сходу, їх державний лад б життя, звичаї і повір'я.  Псалтир носить навчально-поетичний характер.

У Новому Заповіті найважливіше місце займає Євангеліє — оповідання про  Ісуса Христа, написані його учнями. Окремо  виділяється жанр притчі; за до притч Ісус Христос викладав  високі моральні істини, на які й у наш час спирається людство.

Біблія — це не тільки видатна пам'ятка світового письменства,  це — своєрідний підручник, що вчить жити, відображує істинні цінності Буття.​

Михайло Стельмах, Повість Щедрий вечір

Повість Михайла Стельмаха "Щедрий вечір" ― один з найоптимістичніших та життєстверджуючих творів письменника. У ній автор розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни. Життя України в двадцяті роки було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Але дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя.

Объяснение:

Як каже Стельмах від імені Михайлика: "...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори..."

ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза