Духовним братом Робіна Гуда називають

Про російською характер і його особливості можна говорити нескінченно ... У російській людині намішано стільки всього, що і на пальцях не перелічити.
А що це означає - бути росіянином? У чому полягає особливість російського характеру? Як часто задають це питання сивочолі академіки у наукових диспутах, спритні журналісти в різних шоу і прості громадяни в застільних дискусіях? Задають і відповідають. Відповідають по-різному, але всі відзначають нашу, російську, «особливість» та пишаються нею. Російську людину калачем не заманиш - росіяни настільки прагнуть зберегти своє, рідне, що пишаються найогиднішими сторонами своєї самобутності: пияцтвом, брудом, злиднями. Росіяни складають анекдоти про те, що їх ніхто не може перепити, із задоволенням показуючи іноземцям свій бруд.
«Загадкова російська душа» ... Якими тільки епітетами ми не нагороджуємо наш російський менталітет. А чи так вона загадкова, російська душа, чи так вже непередбачувана? Може, все значно простіше? Ми, росіяни, здатні на самопожертву в ім'я своєї батьківщини, але не в змозі відстояти свої інтереси, як громадяни цієї країни. Ми приймаємо всі постанови і рішення нашого керівництва: давімся в чергах на заміну водійських посвідчень; втрачаємо свідомість у паспортно-візових службах в очікуванні отримання паспорта нового зразка; оббиваємо пороги податкової інспекції, для того щоб дізнатися, під яким ти тепер номером живеш на білому світлі. І цей список можна продовжувати нескінченно. Безмежне терпіння - ось що відрізняє російської людини. Як не погодитися з іноземцями, що втілюють нас з ведмедем - величезним, грізним, але таким незграбним. Напевно, ми грубіше, напевно жорсткіше в багатьох випадках. У росіян є і цинізм, і емоційна обмеженість, і брак культури. Є і фанатизм, і безпринципність, і жорстокість. Але все ж в основному російські прагнуть до добра.

Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході з невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі "Сучасність" (1973,7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж журналі в 1981 році. На Україні, до появи його перших українських віршів у 1968 році, ім'я Кисельова було знане тільки вузькому колу київських письменників старшої та молодшої генерації. 

Матеріали його життєпису дуже скупі. На основі коротеньких уведень до його віршів, що друкувалися в радянській періодиці, посилань на його особу в "Веселому романі", написаному його батьком у 1970 р., оповідання Юрія Щербака (Щербак Ю. Маленька футбольна команда. Оратарія для голосу і дитячого хору. Пам'яті молодого поета Леоніда Кисельова //Дніпро. -1972. -4. -С.69-83), присвяченого Кисельову (чи Льоні, як усі друзі його залюбки називали), та інших знахідок, хочемо накреслити бодай загальний силует цього, з багатьох поглядів, непересічного поета й непересічної людини. 

Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимири Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки.