Чому Захар не погодився визволити Максима з полону?

Незнаю, вопрос не правильный

Відповідь:

Захар Беркут розумів, що в обмін на визволення свого  сина з полону, йому потрібно буде пропустити монгольське військо далі - на землі  сусідніх громад, віддавши їх фактично на знищення.

цитата:  — Ну, то погинемо всі до остатнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть. Тоді бодай ми сповнимо свій обов'язок. А тепер робити з ними згоду, а ще таку згоду: міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада. Але се ще хто знає, чи боротьба з монголами така непевна.

Пояснення:

У процесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "Хто або що є головним у цьому світі?" Намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнен­ня науки й освіти. Поміркуємо над цим. А, можливо, не те й не інше? Значна частина людей, відповідаючи на це запитання, стверджує: головне — це Людина.

Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристой­ний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "на­учить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "на­вчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.

Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?

Російський філософ 1.0. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто праг­не виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній ду­ховність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде про­буджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впораєть­ся з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмов­ляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому воро­га і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене мірку­вання І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.

В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармо­нію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь ба­чить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетич­ну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. <...> Тут кожній лю­дині (у сфері морального розвитку. — А.К.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".

Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створен­ня оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удос­коналення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з ди­тини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердеч­ну і цільну особистість з міцним характером.

Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.

"Добро перемагає зло" новела

Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.

Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.

Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.

Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.

Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.