"вогонь запеклих не пече" з якого твору? автор Шевченко, тільки з якого твору?

Леся Українка, виступивши в лiтературi спершу як лiрик, сповнювала

лiризмом i поеми, якi почала писати дуже рано, i драми, до яких

звернулася на порозi нового, двадцятого столiття. Вiдтодi драматургiя

стала для неї визначальною у творчому доробковi.

Найвидатнiшим драматичним твором Лесi Українки, справжнiм шедевром

української i свiтової лiтератури стала драма-феєрiя "Лiсова пiсня". У

цiй високо поетичнiй драмi, написанiй 1911 року в Кутаїсi, втiлилася

давня мрiя поетеси написати драматичний твiр, у якому вона змогла б

щедро використати багатства народної фантазiї, легенд i пiсень, добре

вiдомих їй з дитинства. Цей твiр виношувався роками, а написаний був за

два тижнi в станi особливого творчого натхнення.

Всю силу чуття, весь свій поетичний даp пеpелила Леся Укpаїнка в лісову міфічну істоту - Мавку. Геpоїня "Лісової пісні" має в сеpці невмиpущий, непеpеможний вогонь кохання "те, що не вмиpає". Мавка - казкова постать, витвіp наpодної фантазії, в уяві поетеси набула нових pис і стала втіленням її світоспpиймання. Лесина Мавка - це символ віpного кохання, поезії, символ пpекpасного, це пеpемога добpа над злом, величного над буденним і мізеpним, кpаси над потвоpним, волі над неволею. Hезважаючи ні на що, вона до кінця залишається ідеально чистою, щиpою, незpадливою, її кохання не сумісне з ніяким pозpахунком, компpомісом, зpадою. Відштовхнута Лукашем, вона має почуття власної гідності, тому й не стоїть йому на доpозі, ставлячи щастя коханого над усе. Благоpодство Мавки виявляється і в інших її почуттях та вчинках: вона pанить собі сеpпом pуку, щоб вpятувати хоч ще на день кpасу Русалки Польової, заступає доpогу Злидням, намагаючись вpятувати хату своєї супеpниці Калини від нужди, не платить злом за зло Лукашеві.

« Лісова пісня» - гімн красі природи і людини. Драма – феєрія чарує

красою почуттів, великою силою і глибиною розкритих у ній волелюбних

ідей, поетичністю образів. Цей твір справді народний. Він народний

своїми образами, узятими з фольклору і змальованими у повній

відповідності з уявою про життя, про навколишній світ. У цьому творі

Леся Українка говорить про те, що людина і природа – це єдине ціле, що

людина повинна дбати про навколишній світ.

Проблеми, поставлені у «Лісовій пісні» і тепер хвилюють мого

сучасника. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя

залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу

людини, від гармонії її з оточуючим світом. Сьогодні, коли відроджується

наша культура, духовність, наша мова, «Лісова пісня» потрібна читачеві.

Вона безкрайня, як безкрайні природа, поезія та красота.

"Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(Перша зустріч з героем)

"Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(Лукаш закоханий в Мавку)

"Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(Про Лукаша і Килину - зрада)

"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(Повернення Лукаша знову до людської подоби)

"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця..."(Образ Лукаша в кінці твору)