Де і коли вперше з'явилася літературна казка? Хто її автор? Назви автора першої української літературної казки​

Відповідь:

Літературна казка виникла за класицизму як «низький» розважальний жанр. Відомо, що в XVII—XVIII ст. казки були поширеною розвагою у європейської знаті та розігрувалися в придворних феєріях.

Літературна казка на території України спочатку була представлена авторськими переказами та інтерпретацією фольклорних сюжетів, стилізацією під народну казку, використанням народних мотивів тощо. Такі казки створювали зокрема письменники XIX ст.: Марко Вовчок, Степан Руданський, Іван Манчжури, Панас Мирний, Олена Пчілка, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинського. З часом українські, як і зарубужні, авторські казки відходять від фольклорних витоків, зображають у казковій формі злободенні питання, завуальовано критикують негативні суспільні явища.

За легендою, чупакабра вбиває тварин  і висмоктує їх кров. Чупакабра часто стає героєм художніх фільмів, серіалів, книг і мультфільмів. Перша зустріч людини з загадковою твариною чупакабра відбулася в 1975 році в Латинській Америці. Однак чудовисько напало на маленьких свійских тварин, проте, він не хотів би їх їсти, а лише смоктав кров. На шиях нещасних жертв, як правило, були дві акуратні дірки. Це трапилося коли на одній із ферм за одну ніч загадковим чином загинули всі кури, в яких не залишилося ні краплі крові. Вважається, що чупакабра полює вночі і нападає на свійських тварин, висмоктує кров і зникає.

Найпоширеніша версія щодо зовнішнього вигляду чупакабри: зріст її до півтора метра , морда тупа, тіло без чітких форм, довгі пазурі. За свідченнями «очевидців», чупакабра — великий монстр заввишки 130—150 см, на ногах якого по 3 великі пальці з довгими кігтями, тіло як у велетенського вовка без шерсті, але з товстою сіро-коричневою шкірою, чотири ікла в пащі довжиною 5 см, очі яскраво-червоні. Дехто описує цю істоту як двоногого динозавра, чи вказує на подібність з кенгуру. Чупакабрі приписується здатність змінювати свій колір.

Урядова комісія, провівши розслідування, не змогла знайти ні слідів істоти, ні самого звіра, ні доказів містифікації

Кіноповість "Зачарована Десна" — багатоплановий, багатопроблемний твір. Але над усім цим возвеличується образ природи, проблема стосунків людини і природи, благотворного впливу її краси на душу людини, особливо дитини. Недаремно ж О. Довженко назвав кіноповість іменем своєї улюбленої ріки дитинства. Епітет же "зачарована" несе в собі велике оціночне й емоційне навантаження, налаштовує на незвичайний мінорний у поєднанні з мажорним лад.

Так зачарувала письменника, "дівиця Десна", що він на все життя залишився в душі "здивованим маленьким хлопчиком з широко розкритими зеленими очима". Саме це спілкування з природою до розвитку в нього оригінального світовідчуття, збереженню свіжості почуттів і в зрілому віці, вмінню бачити "зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах" і правдиво відтворювати життя в усіх його проявах. "Благословенна ж будь,— звертається митець до ріки,— моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя".

Пізнання природи почалося у малого Сашка з дослідження власного городу, який "до того переповнювався рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому". У густому тютюні, квіти якого цвіли "поповими ризами", діти ходили, як у лісі, там же вони "пізнали перші мозолі на дитячих руках".

"...Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб'яче ніжно-журливе кумкання в болоті, як спадала вода весняна".

Думаю так