Чому вчитель Мелько відверто глузував з Івана Франка і як

"Повага інших-гарний привід,щоб поважати самого себе".Так,я вважаю,що ця думка слушна,але потрібно розібратися,що приховано за цими рядками.
Я вперше задумався,наскільки мене поважають інші,і за що.Я звичайний хлопець,зі звичайної родини,звичайний школяр.За що мене повинні поважати інші?Тут,напевно,потрібно підійти до цього питання більш широко.Чого я досяг за свої 15 років життя?Як до мене ставляться мої батьки,вчителі,однолітки?
Звісно думка батьків буде суб'єктивною.Але це тільки на людях.Коли я опиняюсь у колі сім'ї,то більших критиків,як мої тато і мама годі й шукати.Але я завжди прислухаюсь до їхньої думки.Вони більше знають та розуміють,тому їхні слова для мене багато чого важать.Я поважаю їх-вони поважають мене.Вони мені довіряють і я зроблю все,щоб не зруйнувати їхніх сподівань.Тоді я і себе почну поважати.
Вчителі теж займають у моєму житті не останнє місце.Вони всі різні,а інакше і бути не може.В кого,як не в них набереться достатньо терпіння  до таких телепнів,як ми.Я поважаю своїх вчителів за їхню невтомну працю,за їхні знання,за їхні зусилля донести до кожного з нас всі тонкощі свого предмету.І я сподіваюсь,що вони поважають і мене.За те,що я хочу вчитися,нехай це мені і не завжди вдається.За те,що я став для них часточкою їхнього життя,і просто за те,що ми за роки навчання стали великою шкільною родиною зі своїми  радісними та не завжди хвилинами.
Мої друзі-це окрема історія.Ми всі варті один одного,дружимо роками і довіряємо роками.Ми просто повинні поважати один одного,інакше це вже не буде лружба.
Повага інших до себе можлива лише за умови,коли ти поважаєш сам себе.Ці поняття прямопропорційні.

Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку:

Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.

Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…І нарешті по Одрі — темній, широкій

На останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:

- Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?

Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я.

Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини:

А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має.

Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.

Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила — це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості,.старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.