Аналіз твору Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, І раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі чи, може, Андромеди — я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих і згадую про мертвих. Цілую всі ліси скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність до ть будь ласка)

Як багато різних смислів, значень, емоцій може вміщати одне-єдине слово! Який невичерпної, незбагненною силою воно має! Але тільки від нас залежить, у яке русло направити цю силу. Адже словом можна завдати непоправної шкоди, образу, викликати роздратування і злість або принести величезну користь, подарувати радість і гарний настрій. 
Кожен день ми спілкуємося з багатьма людьми. Але чи завжди ми замислюємося над тим, що саме ми говоримо, які слова вимовляємо, що полягає в наших словах для іншої людини? Звичайно ж, не завжди. Всі ми схильні до сильному впливу настрої, самопочуття, тих чи інших життєвих ситуацій і обставин. І буває, що, розмовляючи з іншими людьми і відповідаючи на їх запитання, звернення, ми кидаємо їм у відповідь перші прийшли на думку слова. А адже слово, якщо воно сказано, вже не повернеш назад.Як часто буває, що, зовсім того не бажаючи, ми кривдимо близьких і дорогих нам людей. І всього лише тому, що зопалу сказали якесь грубе, неприємне, образливе слово. Кілька слів – і розривається дружба, виникає нерозуміння, недовіру, образа. «Та хіба я хотів його образити?! – Дивуємося ми після. – Я не це мав на увазі! »Але час минув, слова сказані, і часто буває вже багато чого не виправити. «Я не так висловився», тобто сказав не те слово – а у співрозмовника без будь-якої, здавалося б, на те причини надовго зіпсувався настрій. Ми образили людину, вселили в його душу смуток, злість, негативні емоції. А чи варто було?Наскільки приємно буває зустріти людину, яка завжди налаштований позитивно, від якого завжди чуєш приємні, добрі слова, як би не було сумно в нього на душі, як би не хотілося йому в цей момент побути на самоті, уникнути спілкування. Але ж всі ми живемо в суспільстві і повинні вміти жити і говорити красиво. Наприклад, ми прийшли в гості до друга, а у нього в цей момент якісь неприємності, він погано себе почуває або у нього просто поганий настрій. Ми можемо, звичайно, засмутитися самі, розвернутися і піти, залишивши одного наодинці зі своїми проблемами. Але можемо – і повинні – вчинити по-іншому.Ми можемо розділити з другом його турботи, сказати кілька приємних, підбадьорливих слів, спокійно обговорити ситуацію, що склалася. У більшості випадків вже цим ми дуже до людині. Добрими словами можна порадувати, прогнати поганий настрій, розвіяти сумнів і невпевненість. А радість, подарована іншому, подвійно повертається до нас самих. І ось вже більше веселих, привітних, щасливих людей! До тих, хто частіше говорить приємні, хороші, добрі слова, завжди тягнуться оточуючі. У привітних людей набагато більше друзів – справжніх, готових у будь-який момент прийти на до сказати гарне слово у відповідь, підтримати друга і розвіяти поганий настрій. Таким людям живеться набагато легше, радісніше, цікавіше.Ми часто говоримо один одному: «Усього доброго», «Удачі», «Бажаю добра і щастя». І це не просте прояв ввічливості, в цих словах ми висловлюємо свою людську суть, вміння з розумінням і по-доброму ставитися до оточуючих. Велика добра сила міститься в таких словах, як «добридень», «добрий день». Вимовляючи їх, ми від усього серця бажаємо людям здоров’я і добра. А значить, чим частіше ми їх вимовляємо, тим більше радості й доброти з’являється навколо. Добрі побажання живуть в душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям. Ми говоримо: «Дякую», «Дякую». Дякувати – значить робити добро, дарувати благо. І справа навіть не в тому, щоб уміти вимовляти ці слова в потрібний момент, а в тому, щоб рухами самої душі відповідати на добро, яке зробили тобі інші люди.Мені часто здається, що з до добрих, ввічливих, щирих слів можна було б уникнути багатьох неприємних ситуацій в житті, запобігти драми і трагедії, зробити життя світлішим, приємніше, гарніше і щасливіше, якщо б усі люди на землі перед тим, як сказати яке щось різке слово буквально на кілька секунд задумалися – а виправдана ця різкість, чи не заподіє грубість незаслужену образу людині? Якщо б кожен з нас іноді ставив на шальки терезів хвилинне задоволення від різкості, глузування, цинічних висловлювань і ті наслідки, які може викликати така поведінка, то негативний вплив, який надасть необдумана фраза на подальші відносини з людьми, на внутрішній стан – і співрозмовника і своє власне, то дуже багато неприємних і грубі слова ніколи б не були сказані. Тому говоріть, люди, говорите самі добрі слова

Вид лірики — громадянська.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».