Свобода і неволя в образі коня шептала (7-9речень)есе​

Усім нам добре відома біографія тараса григоровича шевченка — геніального письменника, талановитого художника, видатної особистості. мене, наприклад, завжди дивувало те, що ця людина змогла піднятися з низів суспільства та стати провідною постаттю в українській культурі. адже шевченко був сином кріпака, народився й виріс в українському селі, пізнав злидні, голод, зневагу. про це він розповідає у своїх творах, зокрема в автобіографічній поезії "мені тринадцятий ", яка була написана в далекій орській фортеці, де поет перебував на засланні.головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. хлопчик молиться богові, дякуючи за сонце, теплий день, раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: не дав мені бог ніі хлинули сльози,тяжкі це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: неначе сонце засіяло,неначе все на світі стало моє кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.

Книжка “боривітри” — заключна частина роману  епопеї, де розповідається про повстанський рух на теренах західної і наддніпрянської україни від 1943 року і до євромайдану.  володимиру шовкошитному як патріотові не байдужі ні доля держави загалом, ні щирі прагнення його соратників і близьких по духу людей разом змінити хід історії. у “боривітрах” дійова особа — тарас федорович — це сам автор, притомний українець із тверезим почуттям гумору. самоіронія у смертельні хвилини майдану виживати. хоча пан володимир зізнався, що майданівці трималися ще й на енергетиці повстанського духу, який докотився з лісів часів упа аж до майдану—2014. а найбільшим щастям нині для автора стала реалізація цієї ідеї — виваженого аналізу повстанського руху на теренах україни. письменник завжди був активним учасником державотворення і соціальних порухів у суспільстві. власне, його критичне світосприйняття дійсності додає впевненості, що українці таки серед основних націй землян  на певному етапі прочитання книги стає зрозумілим, навіщо автор у літературній обробці оприлюднив документи з грифом “секретно”. таким чином володимир шовкошитний робить суспільний виклик, щоб читачі змогли розібратися самі в суті української державності. болючі питання історії україни не письменнику спокою й досі. своїм романомепопеєю він нагадує політикам, що дискусія про історичну правду долі нашої держави не скінчилася. для суспільства протистояння в аспекті національної ідеї ще актуальне. автор роману разом із його героями шукає відповіді на низку болючих питань: “чому ж українська земля споконвіку потерпає від розбрату і чи є ліки від міжетнічного взаємознищення? і що є свобода для українця? і якою має бути правди сила? і що розділяє народ на два ворогуючі табори, і як любов зміцнить патріотичне світосприйняття двох, котрі у вирі руху історії держави стали єдиним цілим задля захисту україни? ”.