2 В уривку Арфами, арфами -золотими, голосними обізвалися гаїСамодзвонними...провідним художнім засобом єА метоніміяБ персоніфікаціяв гіперболагепіфорад порівняння​

Хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народ­на мудрість. І, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. Отже, гроші і влада — зло? Спробуємо дати відповідь на це питання.

     Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Яскравим прикладом цієї проблеми є п’єса І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».

      Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. Протягом п’єси ми бачимо, як у Калитці гине людина, бо стяжательство і скна­рість беруть у ньому гору. Ми здогадуємося, що колись Калитка, можливо, був доброю людиною. Він працьовитий, любить землю. До неї він із ніжністю про­мовляє: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! І все то гроші, гроші, гроші». Герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. Він розу­міє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьо­му він не здатен навіть на елементарну вдячність. Коли Параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з Мотрею до церкви, Герасим відповів, що «коні за гроші куплені». Більше того, він міг і побити дружину. Не раз, за її словами, вона із синцями ходила. Не краще Калитка ставився і до свого сина Романа. Хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. Калитка мріяв про одруження свого сина з донькою Пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. Отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.

У вірші багато художніх засобів: постійні епітети, антоніми, фразеологізми, омоніми, зменшено-пестливі слова, риторичні питання.

Повтори: «Коли мене питають… любили…» .
 Метафори: «випадкове слово не впаде» .
 Епітет: «ясні зорі», «тихі води» . 
Риторичний оклик: «кладіть отут у домовину живим!..» . 

Риторичні запитання: «Любити річки, і річки, і річечки, і потічки?» , «Народу чи зможеш прислужитись, як і де?» , «Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?» , «Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» , «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?».
Зменшено-пестливі слова: "і річечки, і потічки..."