НУЖНО НАПИСАТЬ НА 4 СТРАНИЦЫ «Моє ставлення до Чіпки (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)».​

Поспішила Аля до свого сусіда Сашка. Довго розповідала йому про свою пригоду, пояснювала чому треба доробляти справи. Та хлопчик не повірив жодному слову дівчинки. Тільки глузливо усміхався. День добігав до кінця. Добре, що сьогодні не задавали домашнього завдання по математиці. Адже була контрольна робота і Сашкові знову повезло списати у Марічки. Сусідка по парті – дівчинка добра, вона не могла не до порада виконувати самому задачі, вже вкотре не вплинула на хлопця. На наступний день після школи кинув Сашко портфель і гайда у двір кататися на санчатах. Короткий зимовий день наближався до завершення. Сашко сидів за столом. На столі лежав розкритий підручник з математики, зошит та ручка. Три задачі із книжки дивилися на хлопчика, а він замріяно дивився у вікно. І тут раптом побачив маленького карлика. Той видався йому знайомим. Ну звичайно, він був точнісіньким із розповіді Алі. Недочеревик люб’язно усміхався, стукав у кватирку, просив щоб хлопчик впустив його у середину, радісно потирав руки і аж підскакував від задоволення. Сашко миттєво взявся читати умову задачі. Із кожним вирішеним завданням лице карлика все смутнішало, воно ставало дедалі злим та роздратованим. Невже соту справу завершить Сашко? Адже карлик так довго чекав на майбутнього недоладянина, рахував його невиконані справи. Коли всі задачі були розв’язані, розчарований Недочеревик надягнув свій величезний зелений черевик і за мить зник за вікном. Тепер Сашко завжди виконуватиме завдання.

Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафо­ра «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві ме­тафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім бать­ків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво лю­бити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на пере­слідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматич­ну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмис­лює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.