АНАЛІЗ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ - "Світ який мережево казкове" (В.Симоненко)

«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:

Дай мені любові,

дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе..

Не шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам.

Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання.  Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув  на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…

Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде.  Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.

Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину,  народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет,  прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!

Объяснение:

Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.
(Лелека)

* * *
Стоїть корито,
Повне води налите.
(Ставок)

Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк) * * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)
* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина) * * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)
* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)
* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)
* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець) * * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.

повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка) * * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)
* * *
Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.
(Білка) * * *
На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)

Крити́чний реалі́зм — термін, яким в радянському літературознавстві позначався реалізм XIX сторіччя. Прикметник «критичний» був запроваджений Максимом Горьким для «обґрунтування» появи нового стилю — так званого «соціалістичного реалізму», засновником якого вважали самого Горького.

Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.