Хто не належить до празької школи поетів ​

 у поезії Б. Олійника «Ринг» дійсно вимальовується особлива картина боротьби. У той же час зазначають, що така боротьба, мабуть, буде вічною, бо вона відтворює саме життя у всіх його суперечностях, складнощах, непорозуміннях. Деякі учні можуть говорити про те, що боротьба – це жорстокість, і її краще уникати. Однак їх варто переконати в тому, що боротьба не завжди повинна мати фізичний характер, адже це і здатність до моральної стійкості, готовність бути вірним своїм переконанням, не звертаючи уваги на кпини інших. Боротьба в нашому житті – це намагання бути самим собою, виправляти недоліки суспільства, серед яких частими є підступність, брехливість, беззаконня. І навіть у бою без правил є певні правила, яких кожен повинен дотримуватися. Так і в житті: навіть у складних конфліктних ситуаціях людина повинна вміти знаходити словесні дієві аргументи, і не може використовувати те, що може завдати іншій людині болю, страждання

Людині у житті доводиться багато за що боротися. Однак така боротьба може мати різні форми та наслідки. Так, ми можемо відстоювати свою точку зору, докладати якомога більше зусиль для досягнення своїх цілей. Також людині часто доводиться боротися навіть із самою собою, коли вона чогось не бажає, але мусить робити. Ще можемо говорити про зовнішніх супротивників. Це можуть бути люди або певні життєві обставини
 Боротьба – досить складне та суперечливе явище. Необдумані дії можуть зашкодити нам, тому ніколи не забуваймо про мудрість, що повинна керувати кожним нашим вчинком.

У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій частині твору Поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. Його думи несуть його, куди він захоче, за до своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить Поетові. Поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:

Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.

У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:

Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.

Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:

Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»

Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за до серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем:

Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!

Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова».

Твір Лесі Українки «Давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — Поетом і лицарем Бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. Напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… Але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.