очень нужно . Літературний диктант 1) З чого починається текст? 2) "Боян же, браття, не десять соколів Напускав на зграю лебединую, .."( пояснити) 3) Хто й про кого говорить: "А мої куряни — вправні воїни..." 4)"Глянув Ігор на ясне сонце..." Що сталося, що символізує? 5)«Хочу, — каже, — з вами, русичі, Чи списа зломити При полі Половецькому Та й наложити головою, Чи шоломом пити воду з Дону». Хто казав? Чому? 6) "Сонце йому тьмою шлях закрило, Буря розбудила птаство, Звіра в табуни ізбила свистом." Коли й чому? Символізує 7)"О Руська земле, уже ти за могилою!" Чому "земля" - це образ? 8) Коли розпочалася битва? 9) "Мости по болотах вимощували". Що робить військо після бою? 10) "Дрімає в чистому полі Олегове гніздо хоробре, Далеко залетіло-залинуло!" Про яке військо йде мова? 11) "Тут же то списам поламатися" Де й коли відбувається наступний бій? 12) Як природа сповіщає про завершення бою? 13"..дружини Глібівни!" як звали, чия дружина? 14) Навіщо автор робить відступ від подій? "Були віки Троянові, Минулися літа Ярославові, Одгули війни Олегові.." 15) Про кого й навіщо? "...мечем незгоду кував, Стріли розсівав по землі." 16) Кого звинувачує автор у "...сіялись-росли усобиці..."? 17)"Бились день та бились і другий, А на третій, в південну годину, Похилились Ігореві стяги! Тут брати розлучились Над рікою Каялою бистрою." Про які події йде мова? Чим закінчилося? 18) "Ох, далеко ж ти злетів, Ясен соколе, Птиць край моря побиваючи!" Про кого? Поясніть значення. 19)"Розбудили лихо недобре, Що приспав був отець їх, "Чи звинувачує автор? Чому?

Відповідь:

Пояснення:

Ого, Алина. Ты тоже ето ищешь? Не знала что ты тут есть

Про цей пам'ятник важко розповідати, бо він відомий всьому світові. Він найкращий, неперевершений, єдиний такий у цілому світі.

Але кожного разу, як я показую гостям Харків, я веду їх сюди. Іду, не готуючись до цієї зустрічі, не вибираючи найкоротшого шляху, найкращої точки огляду. Я іду тією дорогою, якою колись привів сюди мене, маленьку, мій батько, якою ми завжди приходимо сюди.

Від нашого будинку не так вже й далеко — спочатку нашою вулицею, а потім Сумською і одразу ж — у першу алею, у тінь старовинних дубів. Я знаю, що вони росли на цьому місці, коли й міста мого ше не було. Я жалію їх, ветеранів, чиї рани затягнуто цементом. Я знову хоч на хвилинку зупиняюсь ліворуч від велетня. Навесні шукаю і з радістю помічаю все ж таки, наперекір часу, зелені віти.

Ось він. Темна блискуча громада постаменту, сходи, що сягають угору, постаті на них. Але це потім. Спочатку — сам Тарас. Велике чоло, зсунуті брови, великі вуса приховують енергійні зморшки біля рота. Накинутий на плечі плащ. Рука, стиснута в кулак.

Сьогодні, здається, я чую:

Думи мої, думи мої, 

Лихо мені з вами.

Нащо стали на папері 

Сумними рядами...

Минулого разу лунали рядки "Заповіту". Може, небо було тоді іншим — червоним від заходу сонця, а зараз ось-ось почнеться заметіль.

Тепер обійдемо, мовчки вітаючись. Ось Катерина, що притулила до себе дитинку, захищаючи від злої долі та недобрих людей. Поему я відкрила лише у школі, слово "покритка" зрозуміла пізніше, а ось що Катерина для Шевченка — найулюбленіше, найрідніше у світі ім'я, це знаю змалку.

І козаки, вільні, сміливі, відчайдушні, постають на інших сходинках. Історія гайдамаччини теж прийде лише у школі, а ось спорідненість Тараса Шевченко і Тараса Бульби годі-годі та й вирине з мого дошкільного дитинства. І я згадую, як тато не став колись нічого пояснювати — погодився, що схожі вони, бо обидва були борцями і любили Україну.

І знову киваю Тарасові — втомленому, бородатому, в солдатській шинелі. "Караюсь, мучуся, але не каюсь". Підводжу очі і бачу, що спина того, головного Тараса, не схилена. Це плечі тільки трохи опущено або плащ так накинуто.

Знову дивлюсь в очі солдатові — портретна схожість, він такий, як у моїй книзі, він поруч зі своїми героями. І звучить сумною мелодією:

Зоря моя вечірня, 

Зійди над горою, 

Поговоримо тихесенько 

В неволі з тобою...

Величезний жорнов — тягар долі, прапор з уламаним древком, робітник, селянин з колоссям, дівчина з книгою як протилежність Катерининій долі, як початок і кінець.

Я, звичайно, знаю імена авторів пам'ятника — скульптора Манізера і архітектора Лангбарда, кількість скульптур і розміри кожної з них. Я можу роз'яснити символіку деталей та інше. Але краще просто тихесенько згадати його рядки, підводячи погляд по сходах. Я знаю: не раз ще прийду сюди, а колись тією ж самою дорогою приведу свою дитину.

Історія Давньогрецького театру охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — V-VI ст. н.е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса — Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні (це пісні,які заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса,коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей;виконувала їх процесія селян,які вже добряче почастувалися Діонісовими дарами,деякі з них несли в руках великі зображення символів плодючості-фали(носії зображень-фалофори),які символізували животворні сили природи,що пробуджувалися навесні), що містили елементи діалогу та театральної дії. Подальший розвиток дифірамба пов'язується з ім'ям поета Феспіса (друга половина 6 століття до н. е.), якому приписується і введення першого актора. З хору, що становив аж до епохи еллінізму необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець — актор, яким був сам драматург.Театральна культура Стародавньої Греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. Широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи Відродження і Просвітництва. Демократичні традиції театрального мистецтва античної Греції зберегли значення і для наступних епох. Постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів, складають унікальність давньогрецького театру.