Проблема народної моралі у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». очень это должен быть рассказ небольшой на 2-4 минутки

Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між пагорбами Андріївської (Уздихальниці) та Замкової, Хоревиці та Старокиївської гір. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 році за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у XVIII столітті від Андріївської церкви (збудована в 1744–1754 роках, архітектор Бартоломео Растреллі). У 1928 році перейменований на вулицю ім. Лівера[4], на честь Георгія Лівера, революціонера-більшовика, борця за встановлення Радянської влади у Києві, у списку вулиць 1931 року — узвіз Лівера. Історичну назву узвозу було відновлено 1944 року[5].

Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївській церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.

Основна забудова вулиці виконана в 90-х роках XIX — на початку XX століття. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз — це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київським Монмартром. Тут завжди можна побачити художників, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва — прикраси, посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато чого іншого. Тут також іноді виступають співаки й артисти. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.

На узвозі панує атмосфера міста кінця XIX — початку XX століття. Вулиця славиться тим, що в будинку № 13 жив Михайло Булгаков, нині в цьому будинку діє присвячений письменнику літературно-меморіальний музей. Також в будинку 22-а (де з 1995 року працює одна з перших галерей сучасного мистецтва в Україні — «Карась Галерея»), за словами диригента та композитора Олександра Кошиця, що проживав у цьому будинку пізніше, першим власником будинку був той самий Сірко, що його змальовано в п'єсі «За двома зайцями» драматурга та письменника Михайла Старицького:

- Доброго дня, Валентине Чемерису! Мене звати (твоє ім'я). Можна, будь ласка, взяти в вас інтерв'ю?

- Так, звісно. Постараюся відповісти на всі твої запитання, (твоє ім'я в кличному відмінку (Олеже, Олександре, Тетяно т.д))

- Добре, дякую, розкажіть де ви навчалися?

- Я закінчив літературний інститут імені М. Горького в Москві.

- Чудово, а чи розповісте, що на вас вплинуло або надихнуло писати твори?

- Так, звичайно. Мене ніщо не надихало, я відразу, як навчався в школі зрозумів, що буду поетом, а саме сатириком–гумористом.

- Як цікаво, а от крім письменництва в вас є ще якісь захоплення?

- Так, я - заслужений працівник культури України, але це не головне, адже в мене є такі прекрасні діти, з якими я багато проводжу часу.

- Згоден з вами. Ну, й на кінець, може, ви ще щось додасте або вважаєте за потрібне повідомити читачам?

- Наче все тобі розповів, що ти хотів би почути.

- Ну, добре. Дякую за те, що погодилися вислухати мене. До побачення!

- Нехай щастить! До побачення.