В. нестайко «тореадори з васюківки». варава і салимон сварилися а: непорозуміння у господарських справах б: здобуту інформацію про футбольну гру в: політичну ситуацію за кордоном г: високі ціни на продукти

Скільки жили у світі люди, стільки вони підтримували ці традиції, а крім цього створювали нові. такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. і мені здається, що з'явилася вона як сама по собі, просто протягом спілкування. повага до старших не є якимось ритуалом, який повторюється лише кілька разів на рік. ми повинні підтримувати її кожен день. я не маю на увазі, що треба повторювати своїм батькам, бабусям і дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. а слова треба підкріплювати діями. і як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? дуже це важко? багато зусиль треба до цього додати? на мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. лише трохи. зовсім не важко поступитися місцем у трамваї чи тролейбусі. але це вже і є знак поваги до старших. постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. хлопчик, який півнем сидить в переповненому автобусі, а поруч стоїть втомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. а іноді буває і так, що вона просить уступити місце, а хлопчик відповідає відмовою. це, на мій погляд, вже зовсім хамство! крім цього, треба завжди бути ввічливими. якщо хочеться щось попросити, треба сказати «будь ласка», а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. не можна підвищувати голос на дорослих. це буде просто непристойно. ми не завжди згодні з ними, але все ж треба стримуватися. якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. так як неввічливо буде влазити, або ще гірше, скиглити або кричати. якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та галасу. хоча іноді так хочеться розлютитися, я намагаюся стримуватися. неповагою також буде влазити в розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитися за втручання, а вже потім говорити. існують і інші правила, що стосуються спілкування. до людей, які займають у твоєму житті різні місця, треба і звертатися по-різному. якщо це вчителька чи незнайома людина, треба називати її на ви, так як називати на " ти " можна тільки найближчих людей, які старші за тебе: маму, тата, бабусю чи дідуся. а тітку і інших родичів треба величати тільки на ви. всі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так повинен вести себе кожен.

О. кобилянська є однією з найпомітніших постатей в українській літературі кінця хіх початку хх століття. її твори різноманітні за тематикою та жанрами. у них письменниця піднімає проблеми, близькі тогочасному суспільству і, як це не дивно, нам. однією з улюблених тем кобилянської єзображення становища жінок у тогочасному суспільстві. річ у тім, що письменниця довгий час була активною учасницею феміністичного руху на буковині і боролася за права жіноцтва. повість «людина» є так званим протестом письменниці проти рабського становища жінки у суспільстві. головна героїня твору – олена ляуфер – донька цісарсько-королівського радника. вона – дівчина з високими ідеалами та чистою душею. олена намагається розвиватися, читає багато книжок, бере участь у палких розмовах про рівноправ’я між чоловіком і жінкою. це надзвичайно бентежить її батьків, які давно вже вирішили її долю – вдалий шлюб    з багатим чоловіком:     дім, діти, кухня. проте дівчина категорично проти того, щоб її долю вирішували замість неї. вона знаходить підтримку і розуміння в образі свого коханого стефана лієвича. якби вони одружилися, то, на мою думку, олена змогла б бути по-справжньому щасливою, адже стефан мислив так само, як