Акровірш зі словом картина

Микола Васильович Гоголь народився в Україні. Усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.

В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.

В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.

Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.

Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.

Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.

Відповідь:

мій варіант відповіді, хоча на істину в останній інстанції не претендую:

У пролозі до твору "Дорогою ціною" для змалювання двох ворожих  суспільних станів : панського і селянського Михайло Коцюбинський використав такий художній засіб як антитеза.

Наприклад, описуючи підневільних селян він каже так: "ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів", "робуче бидло", яке записане у "господарський  інвентар дідича разом із волами й кіньми", "живий робочий інвентар-хлоп".  Люди не витримували і втікали, але на таких втікачів організовувалися лови, а впійманого чекала лиха доля: "його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана.."

Самі ж пани є "власниками душ", які на противагу безправному селянину, могли собі дозволити таке відношення до звичайної людини, знаючи, що не понесуть за це ніякого покарання.

Протиставляється також те, що селяни, втікаючи у пошуках волі,   залишали "на рідній землі все дороге, все миле серцю",  безстрашно втікали "..туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні- то полягти кістками на вічний спочинок..." а пани "..найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного", готові на все, щоб не втратити незмірні скарби, "..які давала панові оброблена хлопом українська земля".

Тобто, змальовано образи раба і його господаря.

Пояснення: