Поясніть на прикладі твору ттб. геройство полягає втому, що ти долаєш страх. 5-6 речень

у кожного є свої страхи і це природньо. і я хочу розповісти цікаву історію про свого друга анрія. який спас мене не зважаючи на те ,що він дуже боявся глибоких місць на річках та озерах. ось це був літній ,теплий, красивий день. мені зателефонував найліпший друг андрій який запропонував сходити на пляж по засмагати. ну ось ми приїхали і вирішили зайди у воду скупатися.

там біля берега метрів два у перед було десь метер води не більше. але так я люблю плавати я попливла далі. і тут як на зло посер озера де глибина майже три метри схопив корч ногу. і єдиний мій друг який боїтся глибини витащив мене на сушу. хоча на озері було вдосталь людей. і ось я вважаю що це був героїчний вчинок. тому геройство полягає в тому, що ти долаєш страх.

ответ:Хто добре жив і кинув все,

лиш той здобуде гарту,-

і виграти потрапить той,

хто ставить все на карту.

Вони ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і імало не впав. Обидва були стомлені й виснажені, з облич їм не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди. На спині вони несли важкі клунки, загорнені в укривала і підтримувані ремінцями, які вони накинули на лоби. Кожен ніс рушницю. Вони ступали, схиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю.

— Якби нам бодай два патрони з тих, що в схованці, — промовив задній.

Голос його звучав одноманітно, без усякого виразу. Він говорив байдужно, і перший, заходячи в молочно-білий потік, що шумував між каміння, не озвався ні словом.

Слідом за ним у річку ступив другий. Вони не роззувалися, хоч вода була холодна, як крига, — така холодна, аж кості нили і затерпали ноги. Подекуди шумливий вир сягав їм до колін, і обидва вони втрачали опору.

Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. Тоді він поглянув на товариша, котрий навіть не озирнувся.

Цілу хвилину він стояв нерухомо, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:

— Агов, Біле! Я підвернув ногу!

Біл шкандибав далі через молочно-біле шумовиння. Він так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя.

Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови.

Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід. Губи його злегка тремтіли, і давно не голені руді вуса заворушилися. Він механічно облизав їх.

— Біле! — гукнув він ще раз.

Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.

Другий дивився, як він долав положистий схил і, незграбно кульгаючи, простував усе далі й далі, туди, де на далекому небокраї вимальовувалися низькі горби. Він дивився товаришеві вслід, поки той перейшов через гребінь і зник з очей. Потім одвів погляд і озирнув те коло світу, в якому його покинув Біл.

Объяснение:

Ігор Миронович Калинець на­ родився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині в сім’ї служ­бовця.

У 1956 р. закін­чив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка.

1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіва­ріусом, а згодом – старшим науковим співробітником.

Перша збірка віршів поета «Вогонь Купала» побачила світ у видавництві «Молодь» 1966 року і здобула прихильні відгуки критиків. Проте до 80-х років його мало хто знав в Україні.

гор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені Івана Франка (Чикаго, США, 1979).

Объяснение: