прокоментуйте слова І. Франка про перший "Кобзар" Т. Шевченка: "...ся маленька книжечка відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, їолодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову".​

В романе В. Скотта «Айвенго» введены два образа прекрасных девушек — Ровени и Ребекки. Обе они молодые, очень красивые, умные, воспитывались без матерей. Их постоянно окружала любовь и ласка ближних, большая роскошь. 

Но социальное состояние, и характеры у них разные. По-разному они ведут себя в критических ситуациях, по-разному сложилась и их судьба. 

Ровена — знатная саксонка, ее опекал Седрик Ротервудский. Опекун боготворит ее, ни в чем ей не отказывает и связывает с ней свои надежды на возобновление власти саксов. Из-за этого он даже выгоняет своего сына и лишает его наследства. Однако Ровена решительно противостоит браку без любви с потомком княжеского рода Альтестаном. Попав в плен, девушка, которая привыкла к общему поклонению, теряет свою волю, плачет. Только счастливый случай ее, а затем судьба опять улыбается ей и она становится женой любимого рыцаря Айвенго. 

Ребекка — дочь богатого еврея Исаака. Ее племя постоянно испытывало гонения и унижения. И хотя девушка выросла, не зная ни в чем отказа, все же поняла, что ей нужна большая сила воли, знания, «чтобы выжить в этом жестком мире». 

Она научилась лечить всем, кто в этом нуждался. В критические минуты искала выхода, и, не найдя его, отдала преимущество смерти, а не бесчестью. Это очень сильная натура. Не найдя ответ на свои сердечные чувства, Ребекка решает заняться доброчинными делами: лечить страждущим. Она и дальше будет поддерживать честь и достоинство своего народа, оберегать веру предков. 

Эти женские образы играют значительную композиционную роль глубже раскрыть характеры главных героев и отобразить историческую эпоху. Их красота, ум и доброта облагораживали этот жестокий мир.

М. Стельмах є справжнім майстром великої прози. У його різ­номанітній творчості помітне місце займають автобіографічні пові­сті, такі як «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитин­стві.

Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих чере­шень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть зда­тися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.

Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрі­знити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволен­ням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допо­могти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щиро­го друга.

Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Бу­деш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбут­нє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно ціле­спрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.

Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлоп­чика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особис­тість.