розгорнуте тлумачення вислову СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТИЗМ - НЕ ТОЙ, ЯКИЙ МЕТУШИТЬСЯ І ЧВАНИТЬСЯ В УРОЧИСТІ ХВИЛИНИ, А ТОЙ, ЯКИЙ ЩОДНЯ Й НЕВТОМНО ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО ЗАГАЛЬНЕ БЛАГО І НЕ ХВАЛИТЬСЯ ЦИМ.

Мелашка дуже красива дівчина, яка відразу припадає до серця Лаврінові. Вона із багатодітної сім'ї, не дуже заможної, спокійна та привітна. Але коли вона повертається з Києва, то стає схожа на Мотрю. Вона дуже кардинально змінюється: спершу Мелашка й слова поперек не могла сказати Кайдашисі, а потім вже відповідала їй як Мотря. Та Мелашка на фоні Мотрі була ще привітнішою, ніж Мотря.Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею, коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця характеристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає. Зверніть увагу, незважаючи на те, що Кайдашиха точила Мелашку, «як вода камінь», а Мотря «підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег», вона все ж не уподібнюється до них, не втрачає людської подоби, а йде на прощу до Києва й залишається там у проскурниці. Мелашка гірко сумує за Лавріном, глибоким ліризмом сповнені її почуття до нього: «Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами».