Як показаностраждання Марії після втечі у творі сойчине листя

Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение: