яки почуття лиричного героя в творi зимовий етюд​

Вцьому році зима не вдягала білої свити. часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. пошукала, поплакала… що ж робити? — бідувала в старій із торішніх зів»ялих трав. як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. сперечалася з морем, несла сум»яття вітрів. все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів. крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. лід кришився, б»ючись об каміння берегове… і нарешті по одрі -темній, широкій — на останній крижині самотня чайка пливе. — ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря? чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. а крижина тонка. а крижина майже прозора… ну, а що, як її підмиє вода весняна? ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? затріщить і відломиться… піде вода кругами… — дивна людино! я ж маю крила, нащо крилатим ґрунт під ногами