marysya60
?>

Зробити аналіз вірша "Не можу жить, не можу згинуть"( вид лірики, основний мотив, ідея, ключові образи, художні засоби, ліричний герой НЕ МОЖУ ЖИТЬ, НЕ МОЖУ ЗГИНУТЬ Не можу жить, не можу згинуть, Нести не можу ні покинуть Проклятий сей життя тягар! Ходжу самотній між юрбою І сам погорджую собою... Ох, коб останній впав удар! Не жаль мені життя ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горі й праці протекли. Пропало все! Та й що ж? Пропало! А що ж передо мною стало? Безодня, повна тьми і мли. Зневіривсь я в ті ярма й шлиї, Що тягну, мов той віл на шиї, Отеє вже більш як двадцять літ – Зовсім як хлопчик той, сарака, Прутком по бистрій хвилі швяка, – Чи з того є на хвилях слід? Даремно биться, працювати, І сподіваться, і бажати! Пропала сила вся моя. Лиш чорних мар гуляє зграя І резиґнація безкрая Засіла в серці, як змія.

Украинская литература

Ответы

archala
«Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9» — пригодницька повість сучасної української письменниці Лесі Ворониної. У ній, як і в наших улюблених казках, добро перемагає зло. Але цікаво те, що герої-переможці в ній не відважні богатирі й мужні воїни, а, як не дивно, боягузи. Тема — Людина, яка здолала свій страх, може перемогти наймогутніших ворогів. Навіть Синьоморд — хоча спочатку нашому героєві треба змінитися самому: пройти небезпечні випробування, навчитися миттєво приймати рішення, від яких залежить доля людства. Ідея — не потрібно боятися складних ситуацій, рідні люди не залишать ніколи тебе у біді, потрібно знати своє коріння і й любити своїх рідних. Головна думка — заклик поважати своїх батьків, бабусів і дідусів

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Зробити аналіз вірша "Не можу жить, не можу згинуть"( вид лірики, основний мотив, ідея, ключові образи, художні засоби, ліричний герой НЕ МОЖУ ЖИТЬ, НЕ МОЖУ ЗГИНУТЬ Не можу жить, не можу згинуть, Нести не можу ні покинуть Проклятий сей життя тягар! Ходжу самотній між юрбою І сам погорджую собою... Ох, коб останній впав удар! Не жаль мені життя ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горі й праці протекли. Пропало все! Та й що ж? Пропало! А що ж передо мною стало? Безодня, повна тьми і мли. Зневіривсь я в ті ярма й шлиї, Що тягну, мов той віл на шиї, Отеє вже більш як двадцять літ – Зовсім як хлопчик той, сарака, Прутком по бистрій хвилі швяка, – Чи з того є на хвилях слід? Даремно биться, працювати, І сподіваться, і бажати! Пропала сила вся моя. Лиш чорних мар гуляє зграя І резиґнація безкрая Засіла в серці, як змія.
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

Роман1406
алексей_Цуканов
ilysozkn27
ВостриковаСтародубцева1980
Georgievna1407
randat887040
vnolenev
mursvita943
Serkova_Elena251
Kochinev4
elenasnikitina84
gigbes
MIKhAILOVNAAnton
polusik120796
Vyacheslav_Nikolaevna