КОНТРОЛЬНА РОБОТА №3 (ЗА ТВОРЧІСТЮ М.СТЕЛЬМАХА, повість «Гуси–лебеді летять» І ВАРІАНТ Початковий рівень Визнач правильне твердження («так», «ні») М.Стельмах присвятив свою повість дядьку Себастіяну (твір «Гуси–лебеді летять»). На думку діда Дем’яна, найдорожчим для бідного чоловіка є земля, подружня вірність і пісня. Люба поважає Михайлика, оскільки він допомагає їй збирати у лісі гриби, ягоди, горіхи. Середній та достатній рівні 1. Вчительку Михайлика звали: а)Василина Іванівна; б)Настя Василівна; в)Олена Андріївна. 2. Найбільше Панас Дем’янович цінував у людині: а)кмітливість і винахідливість; б)швидкість і пунктуальність; в) свіжу сорочку і чисту совість. 3. Чого не знав Михайлик, коли вчителька перевіряла його готовність до навчання у школі? а)Таблицю множення; б)алфавіт; в)послідовність рахування чисел після ста. 4. Своєю слабкістю головний герой вважав: А) збирання грибів; б) полювання з дідом; в) читання. 5. Великою розкішшю для Михайлика були: А) окуляри; б) штанці; чоботи. 6. Що цікавого розповіла Люба Михайлику під час зустрічі? Про: А) пригоди у Якимівській загорожі; б) народження своєї сестри; в) прочитану цікаву книжку. Високий рівень Напишіть твір–мініатюру на тему: «Чим мені подобається Михайлик, герой твору М.Стельмаха «Гуси–лебеді летять».

Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. “…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу” Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом.

Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.