Іван Сила видумує собі номер, який полягає в тому, що він варіанти відповідей долучити до справи найкращого адвоката створити мітинг на підтримку Івана звернутися за до до президента залучити до справи пресу

Аналіз твору Тараса Шевченка

"Кавказ" 1845 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки.

Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»

Тема: зображення загарбницької політики російського самодер­жавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для бороть­би проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоле­ним, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу). Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає… що день Божий добрі ребра й серце розби­ває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні сло­ва: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко  закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви. Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обі­цяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чес­нотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю по­вторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в росій­ських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до ви­сокого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антаго­ністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях. Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше під­креслює бездонність цієї незамкнутої тюрми… Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого дру­га (якому й присвятив поему),

«доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші мос­ковську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).

Объяснение: