Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
тест решить 1. Хто з героеў гаварыў пра сябе: Я маю зямлі сем валок, стады мае багатыя, коні мае дарагія, парабкі мае адзін у адзін, як тыя дубы на ўзгорку. 2. Знайдзі ў творы Максіма Танка “Дрэвы паміраюць” дзве найбольш характэрныя прыкметы свабоднага верша (верлібра) А) – адсутнасць рытму і рыфмы; Б) – насычанасць метафарамі і іншымі мастацкімі тропамі; В) – сцісласць і афарыстычнасць; Г) – эмацыянальнасць і ўсхваляванасць. 3. Чаму твор Якуба Коласа нельга назваць апавяданнем? А) у ім ёсць падрабязныя апісанні; Б) апісанні адсутнічаюць; В) выдзяляюцца элементы сюжэта; Г) элементы сюжэта не выдзяляюцца; Д) ёсць вобразы-характары; Е) няма вобразаў-характараў. 4. Назаві свабодны верш пра вечнае імкненне чалавека пазнанння свету, складзены з аднаго сказа. Хто аўтар гэтага верша? 5. Твор напісаны празаічнай мовай, але з выразнымі адзнакамі паэзіі – павышанай эмацыянальнасцю, багаццем яркіх вобразаў і фарбаў, асаблівай узнёслай настроенасцю размовы. Пра што ідзе гутарка: пра прозу ў паэзіі ці паэзію ў прозе? 6. Прывядзі прыклад апавядальнага твора, пра які можна сказаць, што напісаны ён паэтычнай або лірычнай прозай. 7. Да якога жанру адносіцца твор Змітрака Бядулі “Шчасце не ў золаце”? А) апавяданне; Б) верш у прозе. 8. Прывядзі з тэкстаў прыклады метафар, адухаўлення, эпітэтаў, параўнанняў. 9. Змітрок Бядуля сцвярджаў, што шчасце не ў золаце. А ты як думаеш?
Відповідь:
Період 20-30-х рр. XX ст. харак теризувався наявністю надзвичайно
гострих дискусій у сфері драматургії, що мали не так естетичний, як
політичний характер.
На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса.
Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напря мами, які умовно можна окреслити як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний» мимоволі асоціювався з театром імені І. Франка, керованим Гнатом Юрою, а «експериментальний» — з театром «Березіль», який очолював Лесь Курбас.
1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну українського театру», «Березіль» власне був і театром, і мистецькою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.
Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який, на відміну від «психологічно го» театру, спирався на активну по зицію глядача. Це мав бути театр, що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Крім того, Л. Курбас намагався пере дати засобами театрального мистец тва трагізм нового життя та націона льні прагнення українського народу.
.
Драматургія:
Для драматургії 20-30-х рр. характерним було взаємопроникнення ознак різних жанрів: трагікомедія ("Народний Малахій" М.Куліша, "Княжна Вікторія" Я.Мамонтова). Особливе місце у драматичному жанрі посідає фантастична п'єса, що тяжіє до антиутопії: "Марко в пеклі", "Майстри часу" І.Кочерги, "Радій" М.Ірчана, фантастична драма "Дума про Британку" Ю.Яновського.
Основоположником новітньої української драми став М.Г.Куліш, що першим серед драматургів свого покоління прийшов до психологічного письма, створив модерну драму українського революційного відродження. Біля витоків української модерної драми стояв і Я.Мамонтов. Його драматичні етюди, ліричні драми, п'єси романтичного, символістичного забарвлення йдуть від традицій О.Олеся та В.Винниченка.
Драматургія 20-30-х років чітко розподілена на 2 періоди: до 1934 р. і після нього. Її розвиток було штучно перервано, традиції були кинуті в забуття.
Пояснення:
керівники театру: Лесь Курбас, Гнат Юра, Панас Саксаганський.
Драматурги: М.Куліш, І.Кочерга, І.Дніпровський, К.Буревій., Спиридон Черкасенко. Яків Мамонтов.